InformNapalm

Якщо ви раптом не пам'ятаєте чи не знаєте хто такий генерал Кузьмук, то ось у новому випуску Сергія Стерненка є коротенька хроніка про "політичний шлях" цього елемента: https://youtu.be/fMYL8iO-rw0?si=DwiiZ2sjiFzj5geF

Тільки вчора "Стандарти хотівших в НАТО" у своєму привітанні до Дня ЗСУ пожартували, що українська армія пережила Кузьмука, як сьогодні Сергій Стерненко помітив, що генерал Кузьмук засвітився в ТрО. Виходить, що ще не пережила, і старі кадри, які роками розвалювали українське військо, лізуть з усіх щілин на посади радників... Мабуть, іншопланетяни теж недооцінили "надзвичайні здібності" Кузьмука, без яких не може обійтись навіть сучасна армія.

Україна потребує якісного перелому, не емоційного, а структурного, — бригадний генерал ЗСУ Сергій Собко. Сьогодні ЗСУ проходять складний етап, коли матеріальні можливості та моральний стан війська потребують глибокої уваги, чесного аналізу та планового оновлення.

Мобілізаційна система країни до кінця 2025 року зіткнулася з рядом викликів, що накопичувалися протягом тривалого часу. Мова не про кризу, а про сигнал: підготовлений людський резерв значною мірою вичерпаний, а суспільство потребує ясності щодо довгострокових перспектив і цілей війни. На початку повномасштабної агресії мотивація була абсолютно очевидною. Але логіка 2022–2023 років не може автоматично діяти в умовах тривалого протистояння. Люди почали ставити питання, які природно виникають у демократичному суспільстві під час війни: скільки це триватиме, чого ми прагнемо стратегічно, яким буде час після досягнення наших цілей. Це не свідчення слабкості - це потреба у чітких відповідях.

Разом із зростанням навантаження змінилася і внутрішня структура моралі в суспільстві.

Те, що раніше сприймалося як обов’язок і поклик, у 2025 році стало складним викликом для багатьох сімей. Тривала служба, висока ціна втрат, постійний стрес, стосунки, виховання дітей на відстані - усе це формує іншу реальність, яку не можна ігнорувати. Солдати, які тримають фронт із 2022 року, зробили для країни більше, ніж будь-хто мав право просити. Їхній внесок є беззаперечним фундаментом нашого захисту. Але навіть найміцніший фундамент має потребу в підсиленні й відновленні. Випадки, коли до підрозділів потрапляли люди зі слабкою готовністю або з медичними протипоказами, треба розглядати не як провину солдатів, а як системні недоліки, які потребують корекції.

Історія дає нам корисні орієнтири.

У 1942 році Восьма армія Великої Британії переживала важкі часи, але її відродження почалося не з наказів “в атаку”, а з відновлення керованості, забезпечення та довіри всередині колективу. Монтгомері передусім створив умови, у яких солдат відчував, що про нього дбають. Він встановив зрозумілі стандарти, налагодив ротації, забезпечення та комунікацію. Коли армія відчула стабільність - вона повернула боєздатність. Так було закладено основу майбутньої перемоги. Сучасні ЗСУ стоять перед подібним викликом. Командування працює в умовах надвисокої відповідальності, і часто різні бригади змушені діяти в різних, не уніфікованих умовах. Там, де командири створюють атмосферу довіри, турботи та професійної вимогливості, то підрозділи зберігають ефективність навіть у складних обставинах. Там, де не вистачає системності або кадрової стабільності, то передбачуваність падає, а разом із нею й мораль. Головна проблема, про яку говорять самі військові - це відсутність чітких ротацій, або ж просто можливості бути заміненим та відпочинку. Без гарантованого циклу відновлення жодна армія світу не може зберігати високу стійкість у тривалій війні.

Потрібно, щоб система працювала не на «ручному управлінні», а на стандартах.

Необхідно посилити підготовку командирів у сфері лідерства, менеджменту та роботи з особовим складом, а не лише тактики та інших воєнних питань. Мобілізацію слід перевести з кількісної на якісну модель, де медичний та психологічний відбір є ключовими елементами, а не формальністю. Родини військових мають отримати системну підтримку, адже моральний тил є невід’ємною частиною обороноздатності. І, звісно, суспільству необхідна зрозуміла, чесна комунікація про сенси війни та стратегічні цілі. Люди здатні витримати правду, але важче витримують невизначеність.

Сьогодні Україна потребує якісного перелому, не емоційного, а структурного. Треба повернути солдатові відчуття, що він є центральною фігурою оборони. Повернути суспільству розуміння, що армія — це спільна справа, а не окрема система. Якщо ці зміни будуть впроваджені, Збройні Сили знову стануть тією армією, якою були у перші місяці війни, силою, яка не просто бореться, а й вірить. А армія, яка вірить - непереможна.

Ще одне збиття на рахунку 38 ЗРП 9-ї батареї «Січ». Шахед знищено перехоплювачем STING 🔥

Сьогодні від одного українського офіцера, який навчався у США, отримали коротке повідомлення: "США оновили стратегію нацбезпеки, таке враження, що її писали або психічно хворі, або вона як і "28 пунктів" була написана під пряму диктовку з Кремля" Європі слід дуже швидко прийняти нову реальність, США більше не є гарантом безпеки навіть для країн Альянсу, адміністрація Трампа діє в змові з росіянами і в інтересах Кремля. Тільки стійкість України поки що відділяє інші країни Європи від російського вторгнення.

🔥 Фільм «ЕТОС. Тінь Вовка» вже доступний для перегляду на YouTube-каналі Армія TV ⚔️ У темряві війни народжується легенда. «Етос. Тінь Вовка» — занурює вас у світ тих, хто щодня дивиться в очі смерті. 🇺🇦 Це документальний фільм, в якому автори розкривають глибоку історію про шлях воїна крізь страх, втрати та відновлення. У центрі сюжету — військовослужбовці 1-го загону UA_REG TEAM. Це бійці з унікальним бойовим досвідом, які воюють на найскладніших ділянках війни. Ви побачите унікальні кадри бойової роботи загону UA_REG TEAM, які ще ніде не були опубліковані. 🇺🇦 Це кіно про тих, хто живе заради перемоги та творить нову філософію українського воїнства. Яка ж вона, дивіться в історії «зграї» UA_REG TEAM. ПЕРЕГЛЯНУТИ ФІЛЬМ ЗА ПОСИЛАННЯМ

Максим Майоров, експерт Центру дослідження безпекового середовища “Прометей” написав цікавий допис щодо діпстрайку, який, ймовірно під впливом РЕБ все ж таки влучив "в яблучко" - по его Кадирова:

"Вчора вранці сталася знакова подія – під час чергового діпстрайку загорілася одна з веж комплексу “Грозний-Сіті” в контрольованій Росією Чечні. Що таке “Грозний-Сіті”? Це комплекс хмарочосів, зведений в епоху великої відбудови зруйнованої чеченської столиці. Внаслідок двох російських штурмів у 1995 і 2000 роках місто перетворилося на теперішні Маріуполь і Бахмут. Кажуть, у 2003 році ООН визнала Грозний “найбільш зруйнованим містом світу з часів Другої світової війни”. Розглядалися варіанти перенесення столиці деінде. Однак імперія тоді була при грошах і ухвалила вольове рішення: відбудувати все, щоб стало краще, ніж було. Теперішній Грозний – вже наново збудоване місто. Масштабна реконструкція мала вразити чеченців і світ величчю та щедрістю Росії, а також стерти всі сліди злочинів “федеральних сил” проти грозненців. Велика відбудова була “історією успіху” колаборантського кадировського режиму, а також його кормовою базою в кращих традиціях російської корупції. Одним з головних і найвеличніших символів оновленої столиці став комплекс хмарочосів “Грозний-Сіті”. Кадиров урочисто відкривав його в дату, яка поєднує його власний день народження та підлаштований під днюху День міста. Того дня, 5 жовтня 2011-го, на своє 35-річчя, Рамзан влаштував грандіозне свято з шоу і концертами. Розважали публіку запрошені зірки: Ван Дамм, Ванесса Мей, Гілларі Суонк. Прибув естрадний десант і з України: Софія Ротару, Ані Лорак та Руслана (дивні були часи!) Показово, що з українськими поп-дівами у Грозному тоді повелися дуже нечемно. Пізніше Human Rights Watch публічно закликала зірок шоу-бізнесу відмовитися від гонорарів та подарунків, отриманих від режиму Кадирова, зважаючи на масштаби порушень прав людини в республіці. Отже “Грозний-Сіті” – це 7 хмарочосів висотністю від 18 до 40 поверхів. Як і все решта – данина марнославству Кадирова. Зроблене не для людей, а для показухи і зовнішнього ефекту “величі”. У вежах розмістилися міністерства, відомства, наближені до режиму фонди, пропагандистські медіа та республіканський партійний офіс “Єдиної Росії”. Можна сказати, Кадиров сам привернув увагу українських дронів до предмету своєї гордості. Восени цього року в Росії здійнявся неабиякий ажіотаж навколо голосування на сайті Центробанку РФ за новий дизайн 500-рубльової купюри. Серед візуальних образів, винесених на розсуд росіян, був і “Грозний-Сіті”. Кадиров зі шкіри ліз, нагинав всю республіку по три рази голосувати, аби тільки забезпечити перемогу своїм вежам. Звісно, недруги Рамзана в РФ прийняли виклик і мобілізувалися для перемоги основного суперника – гори Ельбрус. Батл за 500 рублів був не на життя, а на смерть. У Москві аж перелякалися і дали вказівку Центробанку негайно припинити розколювати країну. Тож втомлені бздурами тирана люди в Чечні чудово розуміють, що атака на “Грозний-Сіті” – це персональний удар по Кадирову, а не зазіхання на честь і гідність народу. Хоча пропаганда режиму вже включила режим “не пробачим, помстимося”, в душі чеченці радіють такому дошкульному ляпасу. Схвалення пробивається в чисельних анонімних коментарях та емоційних реакціях під дописами. Це було просто “в яблучко”. Між іншим, “Грозний-Сіті” горить не вперше. Навесні 2013-го були не дрони і не підпали: далися взнаки грубі порушення пожежної безпеки. А як інакше, коли будується не на совість, а заради показухи та розкрадання?"

Чого хочуть ветерани? Третій армійський корпус кидає клич усім ветеранам, військовим і їхнім близьким. Долучайся до загальновійськового опитування і розкажи, з чим борються військові поза війною — на сайті veterans.ab3.army. «Ветеран не повинен опинитися на узбіччі. Його досвід, лідерство, рішучість мають стати частиною повоєнного життя — у бізнесі, науці, політиці або освіті. Саме для цього, у День ЗСУ, ми створюємо Ветеранський корпус. Тут військові і ветерани об’єднуються, підтримують один одного, стають будівничими нової України», — командир Третього армійського корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький. Ветеранський корпус — від бійців і для бійців. Долучайся до опитування і відправляй своїм! Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦

🇺🇦Спокій в тилу можливий лише завдяки тим, хто знехтував власним комфортом заради спокою інших. Завдяки тим, хто поставив на паузу своє життя, аби інші могли жити далі. Боронимо найдорожче! З Днем Збройних Сил!🫡

🔥 Від всієї нашої міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm ми вітаємо всіх наших бойових побратимів і посестер, усіх захисників та захисниць з Днем Збройних Сил України! Сьогодні ми бажаємо вам гарної вдачі, надійного тилу, чіткого зв’язку та підтримки Вищих сил! Бажаємо, щоб ваш "Центр прийняття рішень" (який у кожного знаходиться під каскою) видавав вам найкращі ідеї та команди, допомагав нищити ворогів і виживати самим — лишатися живими, здоровими і неушкодженими. І щоб такий "Центр прийняття рішень" у кожного, хто віддає накази та планує операції, також ніколи вас не підводив. Бажаємо, щоб усі центри прийняття рішень — і у бійця на передовій, і у командира, начальника, командувача та Головнокомандувача — працювали як єдиний механізм на єдину мету й головну ціль. Працювали на спільну перемогу над агресором. Командири, бережіть своїх бійців, як власних дітей і братів. Бо ЗСУ — це велика родина. І поки ця родина існує, існує і буде жити Україна. Дякуємо всім захисникам і захисницям України. Дякуємо ЗСУ! Слава вам і слава Україні!

🔤 Серед українських військових і волонтерів вже другу добу поспіль палає тема "пріоритетів", які показав прийнятий в Україні бюджет на 2026 рік: Український військовий Артем Східний вчора ввечері написав допис, який наведемо повністю, бо менше ніж за добу його вже цитували багато різних мілітарних пабліків.

"У країні, існування якої буквально залежить від військових  –  роками поспіль залишати зарплати цим самим військовим без підвищення і на рівні нижчому, ніж у охоронця київського супермаркету (в умовах провалу мобілізації та гострого дефіциту кадрів у Силах оборони) – це постріл собі в ногу, якщо не гірше Коли депутати пояснюють це складністю аудиту всередині армії, аби розібратися в цінності кожного окремо взятого військового, щоб розуміти, кому слід підвищувати зарплату, а кому ні… у мене в голові лише одне питання: а навіщо ви тоді взагалі там сидите і чим займаєтеся? В умовах нинішньої війни, коли все переходить у площину технологій і потрібне масове залучення фахівців із IT-сфери, техніків, інженерів та інших професіоналів своєї справи (у більшості випадків на тилові посади) – залишати зарплату на рівні 20 тисяч гривень і намагатися знайти спеціаліста на цей напрямок? Без грамотно працюючого тилу, без прогресу в технологіях і професійності в інженерії – фронт сипатиметься. Жодна армія світу не працюватиме без надійного тилу, а в цей самий тил кваліфіковані кадри не підуть, тому що їм банально потрібно годувати свої родини Я вже мовчу про тих військовослужбовців, які перебувають у зоні бойових дій – для них же аудит точно не потрібен? За бойовими розпорядженнями чітко видно зону відповідальності. Чудове «підняття бойового духу» в один із найважчих моментів для армії та суспільства країни загалом. На 4-й рік повномасштабної війни не розібратися з адекватним фінансуванням ключового механізму для існування країни – це шлях до поразки"

Сьогодні військовий оглядач та офіцер Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін також написав великий допис. В ньому вказуються паралелі та історичні істини, що держава, яка не бажає годувати власну армію, буде годувати ворожу.

Додали опитування під твітом, в якому затегали офіційні акаунти Рубіо, який, на відміну від Трампа, інколи читає коментарі в Х. Мета - спонукати до розширення дискусії в політичних колах, що Україна вже віддала забагато в обмін на гарантії безпеки та захисту ще 31 рік тому, тож вимагати від України ще більших поступок зараз - це рухатись всупереч гарантій, які раніше вже давала і Росія, і США. 31 years later — what do you think the Budapest Memorandum really was? 1️⃣ A broken promise with global consequences 2️⃣ One of the biggest strategic mistakes of the post-Cold War era 3️⃣ Still binding — and the West must act accordingly 4️⃣ Proof that security “assurances” mean nothing without enforcement. Можете коментувати цифрою, або лишати ваші коментарі по темі.

В США якраз ранок, тож ми вирішили запустити такий твіт, щоб нагадати про гарантії, які не коштують паперу, на якому вони написані. Гарантії, які давали в обмін на ядерний арсенал ті, хто з одного боку напав, а з іншого - схиляє Україну до капітуляції перед агресором.

"On December 5, 1994, the UK, the US and Russia signed the Budapest Memorandum — security assurances in exchange for Ukraine giving up the world’s third-largest nuclear arsenal. Those ‘assurances’ weren’t worth the paper they were written on."

Запрошуємо коментувати і поширювати цей твіт сьогодні.

🐺Сили спеціальних операцій вітають і дякують тим, хто віддає частку себе підтримуючи нашу віру в добро, допомагаючи нищити ворога та боротись за майбутнє України! 🇺🇦З ДНЕМ ВОЛОНТЕРА!

Читаючи попередні дописи, особливо з історіями двох спортсменок, у нас виникла думка, що насправді громадянство і паспорт України важать дуже багато і не завжди люди, які отримують українське громадянство за правом народження, насправді є громадянами України за духом і заслуговують на це. Місце народження далеко не завжди визначає вибір, який робить людина свідомо. Якби в Україні існували механізми винагороди громадянством справжніх людей доброї волі з різних країн, які багато працювали чи воювали заради України, то українська політична нація поповнилась би не населенням, а народом, пасіонарними особистостями, що рухають країну та прагнуть розвитку. Наразі функції нагороджувати громадянством України належать виключно президенту, який роками може не підписувати подання, які максимально забюрократизовані та мають низку правових колізій. Та й щоб попасти в таке подання потрібно мати не аби який хист і можливості достукатись високо нагору. Це гальмує і не дозволяє такому потенціалу розкритись і працювати на користь держави. Водночас ми маємо величезний відсоток людей з паспортом України, які де-факто налаштовані вороже і до української державності і часто виконують роль п'ятої колони. Вони можуть користуватись всіма привілеями громадянства у дружніх для України країнах, але водночас виконувати завдання ворога. Вони мають голос на виборах і обирають зазвичай тих, хто не зацікавлений в розвитку України, а зацікавлений лише у власному збагачені чи розкраданні українських ресурсів, щоб потім вивезти їх за кордон. Такий дисбаланс варто було б врегулювати, полегшити механізми отримання українського громадянства для людей доброї волі, для близьких українських захисників з різних країн світу, які їх підтримують і допомагають Україні. А тих, хто працює на ворога чи на підрив української державності або взагалі позбавляти громадянства, або обмежувати його у правах голосу.

Меланія Подоляк, голова комунікацій медіа «Ґрунт» сьогодні на своїй сторінці Fb відзначила цікавий факт про гостинність шведів щодо українців:

"Приїхала у відрядження у Стокгольм. Виявила, що для всіх українців проїзд у громадському транспорті безкоштовний. Скандинави тупо святі, вчергове переконуюсь 🇺🇦❤️🇸🇪"

Чому ми вирішили поділитись цим фактом, особливо в День волонтера? Бо маємо також чудовий досвід співпраці з волонтером зі Швеції на псевдо Tulle. Tulle, волонтер-редактор шведської версії сайту міжнародної спільноти InformNapalm, який з 2015 року невтомно перекладає всі наші дослідження про факти російської агресії шведською та іншими скандинавськими мовами. Ми точно знаємо, що роль волонтера Tulle у донесенні важливих фактів до шведської аудиторії важко переоцінити. І саме з кропіткої праці таких людей доброї волі, як Tulle, і складається шлях, що наближає Україну до перемоги.

Помітили цікавий допис зі сторінки у Fb Григорія Маленко, який звернув увагу на дві життєві лінії: як українська спортсменка стала росіянкою, а росіянка — українкою.

"Вчора інформаційний простір вибухнув від новини: українська спортсменка та чемпіонка Європи зі стрибків у воду Софія Лискун отримала російське громадянство. У відео, швидко підхопленому російською пропагандою, вона зачитує присягу РФ. Реакція зрозуміла: обурення, відчуття зради, гнів. Сьогодні пропоную подивитися на іншу історію, яка на жаль не набула такого розголосу. Не про втечу — про вибір. Йдеться про Юлію Лемещенко, росіянку і чемпіонку України з пауерліфтингу. 21 листопада 2025 року Другий Західний окружний військовий суд у Москві засудив її до 19 років колонії за «держзраду, диверсію, навчання тероризму та підготовку теракту». У 2014-му вона переїхала з Воронежа до Харкова, у 2021-му стала чемпіонкою України у вазі до 57 кг. Навесні 2024-го пройшла підготовку у Києві зі стрільби, керуванню дронами та виготовленню вибухівки, потім повернулася до РФ. Восени Юлія підірвала опори ЛЕП під Петербургом і стежила за полковником Лободою, якого пов’язують з бомбардуваннями Харкова. Затримали її у січні 2025-го. Вона не заперечувала фактів, але сказала: «з моральної точки зору винною себе не вважаю». Далі — текст останнього слова Юлії. Без купюр: «Как вы видите, у меня нет никакого листочка, я не особенно готовилась, но я думаю, что я сымпровизирую. Я сейчас, скорее всего, скажу некоторые слова, которые уже произносила в процессе заседаний, но пусть это будет неким резюме в общем монологе. Так вот, я уже говорила о том, что в любой войне идет столкновение сторон, и каждая сторона отстаивает свою правду, свою справедливость. Я приняла одну из сторон. Я не являюсь гражданкой той страны, за которую я решила бороться, но тем не менее я считаю Украину своим домом. Я люблю эту страну, я бесконечно люблю Харьков. В Харькове есть район, называется Северная Салтовка. Там жили около 500 тысяч человек — полмиллиона. Там жили некоторые мои знакомые, моя парикмахер. После российских обстрелов и бомбежек в этом районе не осталось ни одного целого дома. Вообще ни одного. Причем я говорю не просто о выбитых окнах — о целых обрушившихся подъездах. Рядом с моим домом непосредственно были взрывы. У меня на первом этаже жила соседка Аня со своим сыном Никитой четырех лет. Снаряд разорвался непосредственно под их окнами, под первым этажом. Квартиру вынесло полностью. Что на данный момент с Аней и с ее сыном, с Никитой, я не знаю — до сих пор, живы они или нет. В этой войне у меня погибали друзья, один родственник — брат мой троюродный, мои коллеги по помосту. Война — это ужасно. Я не могла остаться в стороне. В любой войне люди, которые оказываются к ней причастны, либо все-таки пытаются бороться, либо убегают. Убегают, я не знаю, может быть, по причине трусости, слабости. Я не считаю себя ни трусливым, ни слабым человеком. Я решила бороться против этого — против российской военной агрессии. Возможно, я своими словами усугубляю свое положение, но мои честь и совесть для меня важнее. Я сделала то, что я считала нужным в своих силах. Сожалеть, раскаиваться — ну, может быть, на смертном одре я это и буду делать, но пока все так, как есть. Больше мне добавить нечего.» Пауза. Поки одні складають присягу перед камерою, інші платять 19 роками тиші. Не за громадянство. За позицію і ціну свідомого вибору. Героїзм не завжди стоїть на подіумі. Часом — у камері, без аплодисментів і без особливих шансів на щасливий фінал"

🔤 Друзі, нагадуємо, що якщо ви сьогодні, у День волонтера, бажаєте підтримати діяльність міжнародної спільноти InformNapalm, то можете це зробити будь-яким зручним для вас способом. InformNapalm не отримує грантів. Ми не отримує жодної фінансової підтримки від урядів чи великих донорів. Забезпечувати роботу сайту допомагають лише волонтери спільноти та наші читачі, які роблять свої внески через BuyMeACoffee , Patreon. Якщо ви вважаєте діяльність InformNapalm важливою та потрібною, просимо вашої підтримки. Навіть умовна "чашка кави" чи внесок "на пальне" будуть доречними. До того ж, ці кошти допомагають нам вирішувати поточні технічні питання. Бо волонтерська розвідка потребує ресурсів та підтримки. Дякуємо всім, хто вже підтримує, і дякуємо всім, хто сьогодні долучиться до такої підтримки 🫶

З Днем Волонтера усіх людей доброї волі! Привітання від Романа Бурко, засновника міжнародної волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm:

"Дуже різні відчуття від 5 грудня. З одного боку - це Міжнародний день волонтерів (з 1985), а з іншого - Річниця підписання Будапештського меморандуму (з 1994). Приклад коли поклик серця, честь та відчуття обов'язку звичайних людей - це більш матеріальна та міцна гарантія ніж підписи та зобов'язання найвпливовіших держав світу. Сьогодні, як і завжди, я гордий, що в душі багатьох українців є те, що міцніше будь-якого підпису і слова найвпливовіших політиків і держав. Слова, підписи та гарантії - ніщо, якщо вони не підкріплені діями. І краще не обіцяти та не давати надії, ніж пообіцяти й не виконати. Окремо цього дня я хочу подякувати всім людям доброї волі з різних куточків світу, які підтримують Україну. Дякую та обіймаю волонтерів міжнародної спільноти InformNapalm з якими ми понад 11 років разом пройшли вогонь, воду та мідні труби. Деякі з них з 2022 року стали військовими, деякі продовжують волонтерити й допомагати Україні з інших куточків світу. З Днем волонтерів, які сильніші й міцніші за гарантії найвпливовіших держав світу. Дякую всім, хто бореться і не здається. Разом ми обов'язково переможемо"

Максим Майоров, експерт Центру дослідження безпекового середовища “Прометей” написав вчора у Fb:

"В різних містах Росії затримали трьох осіб, яким висунули звинувачення у “збройному заколоті, участі в банді та посяганні на життя військовослужбовців”. Їм інкримінують участь у бою під Улус-Кертом 29 лютого 2000 року, в якому чеченські моджахеди знищили роту псковської 76-ї десантної дивізії. Контекст події. В лютому 2000 року в Чечні все ще тривають повномаштабні воєнні дії. Тільки на початку місяця росіяни взяли Джохар (Грозний). Бої перемістилися з рівнини у гори. Скрізь, де з’являються росіяни, – вони вперше з 1996 року. Це ще не партизанська війна, а окупація в процесі. Велике угруповання чеченських сил, які протистоять російському вторгненню, опинилося в оточенні в Аргунській ущелені. Єдиний варіант виживання і продовження боротьби – прорив. Рота 104-го полку 76-ї ПДД окопалася на висоті 776. Вона – ланка кільця оточення. І саме через її позиції східне угруповання чеченських військ намітило собі шлях виходу з мішка. Цілком бойова, не кримінальна, ситуація. Росіяни в Чечні ще ніяка не влада, вони агресори. Потім путінська пропаганда канонізує “героїчний бій псковських десантників”, хоча об’єктивно героями в ньому були лише виснажені, але спраглі життя і перемоги моджахеди (чисельність і втрати яких були значно менші, ніж описують росіяни). Чеченці розгромили десантуру і успішно вийшли з оточення. Відтоді минуло вже чверть століття, але чекісти й досі розшукують для покарання “зловмисників, які зазіхнули на життя військовослужбовців”. Цього разу екзотика: серед трьох затриманих фігурантів справи, один – громадянин України на ім’я Чингиз Савченко. Цей самий Савченко раніше фігурував на російському відео як полонений ЗСУ. Там він розповідає, що в лютому 2022 року належав до 21-го мотопіхотного батальйону “Сармат” і повномасштабне вторгнення зустрів в зоні ООС під Пісками на Донеччині. З його слів, воювати не хотів, дезертирував з позицій та більше року шукав можливості перетнути фронт, аби повернутися до Маріуполя, де мешкав. Зрештою, скористався гуманітарним коридором під Василівкою та опинився в російському фільтраційному таборі. Складно сказати, де в цій історії – правда, де – замовна пропаганда, а де легенда, вигадана для виживання в умовах полону. Тепер ФСБ повідомляє, що Савченко затриманий у Смоленській області “за протидію СВО”. Чи Савченко справді ветеран російсько-чеченської війни, чи такий самий, як Арсеній Яценюк, мені невідомо. Як і всіх наших бранців, його слід спочатку визволити з російських катівень, а вже тоді з’ясовувати. Перепрошую, але висловлюся насамкінець в манері ШІ. Улус-Керт – це нагадування про те, що ціна поразки росіянам – криміналізація ними будь-якого спротиву собі. Навіть, якщо ви тільки боронили Київ у 2022-му, то вже будете винні в “посяганні на життя військовослужбовців”. І навіть, якщо нічого не боронили і не брали до рук зброї, – теж"

Запрошуємо також читати архівну статтю Максима Майорова на сайті InformNapalm "Українці та чеченці: від недовіри до альянсу проти імперії"