Психологічна підтримка

Коли сором зупиняє рух Сором — це не просто емоція. Це внутрішній стоп-сигнал, який може паралізувати. Він виникає там, де ми прагнемо бути прийнятими, але боїмося, що нас відкинуть. У дитинстві сором часто був способом виховання: «Не роби так, бо смішно», «Сусіди подумають». І поступово цей голос став нашим внутрішнім цензором. У дорослому житті сором може позбавляти радості й простих кроків — від бажання сказати «мені це подобається» до здатності обійняти когось щиро. Сором не завжди ворог. Він показує, де ми особливо вразливі й де потрібна ніжність до себе. Зупинись на мить: що ти відкладав останнім часом через сором? І чи справді він має керувати твоїм життям?

Справжня підтримка не завжди приємна Ми звикли думати: якщо людина нас любить, вона має тільки підбадьорювати. Але підтримка має різні обличчя. Справжня підтримка — це не лише слова «ти молодець», а й здатність бути поруч із правдою, навіть якщо вона неприємна. Це вміння вчасно сказати: «Зупинись», «Подивись», «Подумай ще раз». Підтримка може бути ніжною, а може — тверезою. Іноді саме така чесна присутність рятує нас від помилок, а іноді — допомагає вперше відчути, що нас бачать по-справжньому. Згадайте людину, яка підтримала вас чесно, а не лише приємно. Яке це було відчуття?

Втома бути сильним: коли опора теж потребує опори Іноді нас знають як «сильних»: тих, хто завжди тримається, підставляє плече, допомагає іншим. Але що відбувається всередині цієї сили? Бути «сильним» — часто значить мати заборону на власну слабкість. У дитинстві це могло бути необхідністю — швидко подорослішати, щоб витримати хаос, захистити молодших, не навантажувати дорослих. Та у дорослому житті ця роль стає пасткою. Ми не помічаємо своєї втоми, бо боїмося, що нас відкинуть за слабкість. Але справжня зрілість — це дозволити собі бути живим, з втомою й потребами. Спробуйте сьогодні чесно відповісти собі: чого я хочу прямо зараз — для себе, не для інших? І чи дозволю я собі це отримати?

Невидимий тягар сімейних таємниць У кожній родині є історії, які не розповідають. Але їхня тінь все одно присутня. Секрети в родині — це не просто приховані факти. Це напруження, яке передається поглядами, інтонаціями, реакціями. Дитина не знає деталей, але відчуває атмосферу. І зростає з відчуттям, що є щось небезпечне, чого краще не торкатися. У дорослому житті це може проявлятися як страх питань, потреба все тримати під контролем, тривога без причини. Розпізнаючи родинні таємниці, ми ніби даємо собі дозвіл дихати вільніше. Подумайте: чи є у вашій родині історії, про які мовчать? І що зміниться, якщо ви дозволите собі знати правду?

​Тінь порівняння: чому ми знецінюємо себе Здається, ніби всі навколо кращі, успішніші, впевненіші. Чому ми так часто вимірюємо себе чужими мірками? Порівняння — це спосіб зрозуміти своє місце. У дитинстві ми спостерігали, кого батьки хвалять, кому більше усміхаються. Так ми вчилися, що любов треба «заслужити». У дорослому житті цей механізм перетворюється на невидиму лінійку, яка постійно показує: ти не дотягуєш. Але це не об’єктивність, а стара історія про пошук визнання. Коли ми помічаємо цю тінь — ми робимо перший крок до свободи. Спробуйте сьогодні впіймати момент, коли ви себе порівнюєте. Зупиніться й скажіть: «Це не про правду, це про стару звичку». Як змінюється відчуття?

​Коли мовчання гучніше за слова Бувають моменти, коли ви поруч із кимось і здається: тиша між вами важить тонну. Мовчання може бути затишком, а може — холодом. Інколи ми мовчимо, бо боїмося зруйнувати крихкий зв’язок. Інколи — бо не знаємо, як сказати, що нам болить. У таких паузах народжуються здогадки, фантазії й образи, яких могло б і не бути, якби були слова. Справжня близькість не завжди у розмовах, але й не у втечі від них. Це радше про здатність залишатися присутнім — навіть у тиші — без відчуження. Подумайте: чиє мовчання у вашому житті звучить гучніше за слова? І що б ви хотіли туди внести?

Коли успіх не приносить радості Досягли мети — а відчуття порожнечі нікуди не зникло. Чому так? Іноді ми йдемо до цілей не зі свого бажання, а щоб отримати схвалення, довести, що ми варті любові. І, досягнувши вершини, раптом розуміємо: нагорода не заповнює стару порожнечу. Це складний, але чесний момент: відчути, що справжня радість приходить не від «галочки» у списку, а від контакту із собою, зі своїми справжніми бажаннями. Тоді цілі стають не способом вижити, а простором для творчості. Іноді найважливіший успіх — дозволити собі бути, а не доводити.

Коли успіх не приносить радості Досягли мети — а відчуття порожнечі нікуди не зникло. Чому так? Іноді ми йдемо до цілей не зі свого бажання, а щоб отримати схвалення, довести, що ми варті любові. І, досягнувши вершини, раптом розуміємо: нагорода не заповнює стару порожнечу. Це складний, але чесний момент: відчути, що справжня радість приходить не від «галочки» у списку, а від контакту із собою, зі своїми справжніми бажаннями. Тоді цілі стають не способом вижити, а простором для творчості. Іноді найважливіший успіх — дозволити собі бути, а не доводити.

Сила малих ритуалів У хаосі світу нас рятує не тільки сила, а й повторюваність дрібниць. Ранкова кава, вечірня прогулянка, запис у щоденнику — це не «дрібниці». Це невидимі нитки, які тримають психіку, коли все інше нестабільно. Ритуали — як тихе «я є» у світі, який постійно змінюється. Вони нагадують нам про безперервність, про те, що ми маємо тіло, дім, простір. Іноді саме маленькі повтори створюють ґрунт для великих змін. Згадайте, який ваш маленький ритуал підтримує вас — і зробіть його сьогодні свідомо. Малі ритуали — це спосіб сказати собі: «Я тут, я важливий».

Страх бути «занадто» «Я занадто емоційний», «Я надто вимогливий» — скільки разів ви ловили себе на таких думках? Цей страх виростає там, де в дитинстві нас соромили за прояви себе: «не кричи», «не плач», «будь хорошим». І тепер будь-яка сильна емоція сприймається як небезпека. Ми ніби обрізаємо власні крила, щоб поміститися у вигадану «норму». Але справжня близькість народжується лише там, де ми дозволяємо собі бути живими — із гнівом, сльозами, захопленням. Страх бути «занадто» — це страх бути справжнім. Ви не «занадто». Ви — рівно стільки, скільки є. І це — достатньо.

Вітаємо, друзі 👋 Раді вам презентувати дві класні навчально - терапевтичні групи із стартом у вересні 2025 року 😉 📌 Ведучі групи: • Руслан Качанов - супервізор, гештальт-терапевт EAGT, корпоративний психолог, ведучий груп, символдрама, EMDR, власник бізнесів, рівень MBA, акредитація НАГТУ • Олександра Постоловська - супервізорка, гештальт-терапевтка, корпоративна психологиня, ведуча груп, фахівчиня із політичної психології, PhD ✅ 1. Зради, коханки, коханці та стосунки після «втраченої довіри». Більше про групу: https://www.instagram.com/p/DN0hdqh2P8c/?igsh=aDhmbHY2b3E3dzc= ✅ 2. Знайомства у соцмережах та самотність у мережі «TINDER vs Реальність». Більше про групу: https://www.instagram.com/p/DN78pL6jK9u/?igsh=MXg5NmpsYTQ0Y3Ryeg== Кожна група — тематична і передбачає теоретично-лекційний формат. 🔥 Години цих терапевтичних груп зараховуються для сертифікації студентів НАГТУ. Приєднуйся до групи або радь колегам 😉 Ми чекаємо саме на тебе 💛 ®️промо

Коли раптом зникає смак до життя Бувають періоди, коли навіть яскраві події здаються блідими. Це не лінь і не «невдячність» — це сигнал психіки. Втрата інтересу може бути способом захисту. Коли емоцій було занадто багато — радість, біль, перевантаження — психіка пригальмовує, як серце після забігу. Це не провина і не ознака слабкості. У такі моменти нам здається, ніби ми втратили себе, але насправді це пауза: система збирає сили. Важливо не підштовхувати себе, а бути поруч із собою: дати тілу й психіці час на перезавантаження. Спробуйте сьогодні відмітити хоча б одну дрібну дію, яка дає вам відчуття тепла — навіть якщо вона здається маленькою. Смак до життя повертається м’яко. Довіртеся процесу.

​Ваша англійська – ваш Голлівуд 🎬Уявіть: світло софітів, оплески, сцена. Ви виходите до мікрофона й говорите англійською так упевнено, ніби робили це все життя. Ніяких «емм…» і страху. Лише свобода висловлювати все, що відчуваєте. ✨З Englishdom англійська стане вашим природним сценарієм без жодних обмежень: - фільми без перекладу; - подорожі без словника; - вимова настільки природна, ніби вашу історію написав сам Голлівуд. Переломний момент у новому сезоні ваших можливостей – до -25% на пакети уроків в Englishdom 🎁 Перший кадр нової мовної історії починається з безоплатного пробного уроку. Тисніть тут – і станьте головним героєм англійського фільму у новому сезоні Englishdom🎬. ®️

Онлайн-воркшоп “Як отримати безплатну психологічну допомогу в групі підтримки” Якщо ви шукаєте способи, як покращити свій психоемоційний стан, дізнайтеся більше про групову психологічну підтримку. На відкритому онлайн-воркшопі з психологинями проєкту “Моє Коло” Вікторією Петровою та Мар’яною Мавко поговоримо: - як працює група підтримки; - чим група психологічної підтримки відрізняється від психотерапії; - для кого вона підходить і як саме допомагає; - які міфи існують і що відбувається на зустрічах насправді. - презентація нових програм підтримки від “Моє Коло”. Усі учасники зможуть поставити свої запитання та відчути, як працює підтримка спільноти. Приєднуйтеся, якщо цікаво та хочете обрати собі групу. Деталі заходу: Коли: 19 вересня, 19:00 (тривалість 2 години) Де: в Zoom або на Youtube Умови участі: безплатно, за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/yzYvvqDoWrQcW7567 Контакти для додаткових питань: ГО “Моє Коло”, info@moekolo.com

Тіньова сторона турботи Іноді ми настільки звикаємо піклуватися про інших, що перестаємо відчувати власні потреби. Турбота — це мова любові. Але буває, що вона стає бронею: «Я потрібен, отже, мене не залишать». Така турбота перестає бути вибором, вона стає страхом втратити. І замість тепла лишається виснаження. У парі, дружбі чи навіть роботі ми можемо відчувати, як «піклувальник» всередині нас виснажується — і водночас не може зупинитися, бо боїться бути непотрібним. Це місце, де важливо чесно подивитися: моя турбота — це моя сила чи спосіб втриматися? Турбота не повинна скасовувати турботу про себе. Інколи найніжніший жест — дати собі відпочити.

❗️Шукаємо людей, котрі мріють почати працювати в ІТ з дому! 🔼Оплата від 1000$ на місяць Неважливо, скільки тобі років, де ти живеш і який у тебе стаж — двері в ІТ відкриті. Тривалість — 8 днів. Заняття проходять вечорами. На тест-драйві ви спробуєте себе в ролях: ▫️ вебдизайнера, ▫️ розробника, ▫️ дата-аналітика, ▫️ проджекта, ▫️ тестувальника. ✅ Програма розрахована на новачків. У вільний час ви дивитесь короткі лекції та робите цікаві завдання, які перевіряє ментор. Почни новий рік правильно! 🎁 Після реєстрації приємний бонус: Штучний інтелект в IT. Як використовувати AI у 5 ключових ІТ-професіях? 🔥 Реєструйтесь за посиланням: https://i.goit.global/upzSz ®️

​Іноді тривога паралізує, але частіше змушує бігти ще швидше. Ви відповідальні, продуктивні, але всередині постійно працює «двигун тривоги»: безсоння, постійна напруга, нав’язливі думки про здоров’я, роботу або близьких, коли уява малює найгірші сценарії майбутнього. Все це може бути симптомами тривожного розладу. Важливо помітити цей стан, зупинитись і дати собі право на відпочинок і підтримку. Послуги психолога пропонує Таїсія Романенко, клінічний психолог, консультант у методах когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) та терапії прийняття та відповідальності (ACT). Науково доведено, що КПТ — метод вибору при роботі з тривожними розладами. З вами працюватимуть над усвідомленням джерел тривоги, навчать давати раду емоціям, зменшувати напруження і поступово повертати контроль над власним життям. Умови співпраці: • Перша консультація-знайомство: 35 хв, безкоштовно • Наступні консультації: 60 хв, онлайн на Zoom, 1200 грн • Запис: Telegram @romanenko_psychologist Viber / WhatsApp 067-503-76-12 Зробіть перший крок — напишіть зараз про зручний час для першої консультації. Ваш спокій важливий. ®️

Коли важко дивитися на себе Дзеркало буває безжальним. Не тому, що там справді «щось не так», а тому, що в нашій голові живе голос критика. Цей внутрішній суддя дивиться разом із нами й завжди знаходить недоліки. Тоді дзеркало перестає бути відображенням і перетворюється на вирок. Ми бачимо не себе, а чиїсь давні слова, колись почуті й засвоєні. Але дзеркало може бути й іншим — тим, у якому видно тепло, риси історії, унікальність. Це потребує часу, щоб навчитися дивитися на себе не чужими, а власними очима. Бо питання не в тому, що ми бачимо, а в тому — з якою ніжністю ми на себе дивимося.

Крихітні кроки теж рахуються Ми звикли оцінювати себе за «великими» результатами: дипломи, посади, перемоги. І часто забуваємо про маленькі щоденні кроки. Але саме вони творять основу нашої стійкості. Подбати про себе, сказати «ні» там, де сил немає, дозволити собі відпочинок без провини. Ці «дрібниці» формують внутрішній ґрунт, на якому виростають великі зміни. Важливо нагадувати собі: маленькі кроки — це не менш цінно, ніж великі. Бо великі завжди складаються з безлічі дрібних. Сьогоднішня турбота про себе — це теж крок уперед. І він має значення.

Страх зробити вибір Здавалося б, вибір — це свобода. Але іноді він паралізує. Ми довго крутимо варіанти в голові, відкладаємо рішення, чекаємо «знаку». Насправді ж ми боїмося не того, що оберемо щось «не те». Ми боїмося втратити інші можливості. Бо кожне «так» автоматично означає багато «ні». А ще — у виборі завжди є зустріч з відповідальністю: «Це був мій крок. Це я вирішив(ла)». І це може лякати більше, ніж самі наслідки. Вибір болючий, але він і робить нас живими. Бо там, де немає вибору, — немає і свободи. Запитай себе: чого я уникаю, відкладаючи рішення — втрати чи зустрічі з власною відповідальністю?