Борис Філатов

Той день, коли я став всесвітньо відомим. На жаль, нічого не змінилось…

Можливість продовжувати свою викладацьку діяльність для мене залишається щирою розрадою, яку я ціную чимраз більше. Надто коли маю змогу читати відкриті лекції для молоді. Не лише студентів, а й учнів профтехучилищ та старшокласників ліцеїв міста. Нині нарешті випала нагода продовжити цей цикл та поговорити про еволюцію патріотизму в Україні — на прикладі нашого Дніпра. По суті це є продовженням моєї докторської дисертації, яку я захистив ще у 2021-му році. Головне, що тема дійсно цікава слухачам. Бо щоразу на такі лекції збираються сотні й сотні людей. Тому ця практика буде продовжуватися.

Багатонаціональний Дніпро вітає шановну єврейську громаду із настанням світлого свята Рош га-Шана. Для всіх, хто нині зустрічає черговий рік від Створення світу, ці особливі дні завжди сповнені глибоких роздумів та щирих молитов. Тож нехай будуть почуті згадані в них надії. Най визначені будуть перемога добра та спокійне життя. Для нашого Дніпра, де розраду й підтримку завжди знаходять у єдності та взаємоповазі, і для всієї України. Шана това уметука!

Через черговий масований обстріл російських виродків руйнування є в різних районах Дніпра. Міські лікарні продовжують приймати постраждалих. Пошкоджено понад 22 будинки. Найбільші збитки у багатоповерхівці на правому березі. Її наразі обстежують спеціалісти. Комунальники стануть до роботи, щойно це дозволять ДСНС та правоохоронці. Водночас руйнувань зазнали 8 шкіл та дитсадків, корпуси та гуртожитки двох профтехучилищ. Понівечено також будівлю депо електротранспорту і декілька тролейбусів. Так само є обриви контактної мережі. Її нині відновлюють профільні фахівці. Виродки зачепили й будівлю КП, що опікується тваринами. Чотирилапі налякані, але цілі. Загалом по Дніпру маємо щонайменше 300 потрощених вікон. Але остаточні цифри ще рахують. Як і завжди — місто працює пліч-о-пліч із рятувальниками, обласною військовою адміністрацією, силовиками та благодійниками. У біді нікого не залишимо.

Всю нічь не сплю. Підари влучили ракетою в житлову багатоповерхівку… Подробиці від військової адміністрації

Ми цілодобово на звʼязку. Комунальники та всі міські служби завжди працюють у чіткій координації з рятувальниками. Щоб разом протистояти біді. Тому зараз, як і усі попередні роки, місто залишається поруч — готове допомогти та підтримати надзвичайників. Технікою — як одна з найвищих у країні пожежних автодрабин. Оснащенням для водолазів та іншою амуніцією. Спецавтівками, які залучаємо від наших міжнародних партнерів. Субвенціями з міського бюджету та іншими ресурсами. Усім, що потрібно. Бо в тому, щоб тримати стійкість Дніпра, ближче для нас нікого немає. Із вашим днем, шановні рятувальники! Наші неймовірні хлопці та дівчата. Будь ласка, бережіть себе.

Звитяга українських танкових військ у війні проти російських загарбників — це особлива сторінка військової історії. Зміцнілі за роки протистояння окупанту, воїни-танкісти вміють бити ворога також своєю професійністю, гострим розумом та кмітливістю.  Кожен танковий екіпаж демонструє сталеву міць. Силу та вправність адаптуватися до змін та викликів на полі бою. Вічна шана усім героям, які віддали життя у боротьбі за Україну. Памʼятаємо. Продовжуємо допомагати всім нашим Силам оборони.

Учорашній вечір був сповнений щирих вражень та почуттів. Бо День міста також став нагодою особисто подякувати тим, завдяки кому тримається Дніпро. Рятувальникам, комунальникам, нашим лікарям, вчителям та всім, хто зараз працює, аби у нас був міцний тил. І я знаю, що таких людей у нашому Дніпрі тисячі. Місто бачить та цінує їхню працю. Тож принагідно хочу ще раз подякувати за це всім нашим неймовірним людям. Від себе особисто, від депутатського корпусу, від усієї територіальної громади. Дякую і низький уклін.

Мої любі дніпряни. Ви — неймовірні. Дякую за всі ці емоції та щирі слова для нашого рідного Міста та одне для одного. Дуже радий усіх бачити. І так, у нас одне велике спільне бажання — щоб якомога скоріше закінчилася війна.

Починаємо святкування Дня міста із найдорожчого, що у нас є, з нашого майбутнього — з наших дітей. Тут, біля пам’ятника Олександру Полю, наші маленькі митці демонструють свої роботи, на яких вони зобразили своє бачення майбутнього Дніпра. Так, зараз ми не можемо святкувати День міста так, як робили це до війни. Великих концертів чи інших масових заходів немає. Та ми зробили все, аби ви, дорогі дніпряни, змогли відсвяткувати День міста на своїх житломасивах. Ще раз дякую всім землякам за те, що наш Дніпро тримається, що ми всі працюємо та допомагаємо Силам оборони. Давайте проведемо це свято у родинному колі. І я впевнений, що в найближчому майбутньому ми відсвяткуємо День народження Дніпра як раніше — у вільній Україні. Сьогодні їздитиму містом. Тож побачимося.

Pro aris et focis … Я народився тут. Тут живуть мої рідні. Тут поховані мої батьки. Моя радість, моя біль, мої спогади, мої собаки, усе моє життя - це Ти. Тільки Ти. Мій Дніпро. «За вівтарі та вогнища». Тільки за це потрібно жити та боротися. З Днем Народження. Той, що надає мені сил.

Запах на руках. … Еще вчера ты держал его голову у себя на коленях, а уже сегодня он лежит в автомобиле-холодильнике, ожидая отправки на кремацию. Он спит. Просто прижав к голове уши. Огромные мягкие уши, которые так любил все время гладить. И чистить палочкой с ваткой. И щёки. Бархатные щеки, которые всегда приходилось вытирать полотенцем от слюней. … Он спит. Но нельзя спать в машине-холодильнике и ты знаешь, что он - умер. Ты гладишь его уши, целуешь его в нос, мнешь лапы. И даже тот коготь, который он когда-то разломал пополам о камень. … И на руках остается запах. Запах живой собаки. Я всегда говорил ему: «Почему, особенно, после дождя, от тебя воняет псятиной? Даже не псятиной, а селедкой?» … Запах на руках. Он преследует тебя везде. Ты бестолково толкаешься по дому. Убираешь игрушки, ошейники, поводки, совместные фото и портреты, которые все дарили: от друзей до депутатов. Убираешь, убираешь. И даже просишь своих парней разрезать на куски и демонтировать его вольер. … А потом опускаешь глаза. И видишь, что «кроксы», которые у тебя на ногах - полностью пожёваны Абу. …. В первый день войны, каюсь, грешен, я увез его в эвакуацию. Сам раздавал автоматы по ксерокопии паспортов, а его увез. Потому, что ближе его у меня никого не было и не будет. Это выглядело очень странно. Покойный Миша Лысенко привез с ПХЗ взрывчатку и я сказал: «Если пид@ры сюда доползут, взрываем всё - ничего им не достанется. А собаку увозите». … Прости, мой «селёдка», что я так и не смог тебя уберечь. Но твой запах все равно у меня на руках…

Не буде зайвих слів. Відверто. Я втомився від соцмереж та бажання десятків тисяч людей зазирнути в моє життя. Але я не можу не сказати про те, що мій собака, моє «альтер-его», фантастичний велетень, фактично символ Дніпра, сьогодні вночі помер. Серце не витримало. … Коментарів не буде. Але я знаю, що він на 100 відсотків забрав з собою частину мого болю, моєї ноші, мого серця. Моя частина вмерла з тобою, мій хлопчику. Мій Абу, Абунечка, мій бурумчику, я буду памʼятати тебе завжди. Не як сумного собаку, а як символ боротьби та перемоги. Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ. А ще я впевнений, що ніхто окрім собак, не може відкрити людям ворота в Царство Небесне. … Мене не буде тут довго. Якщо за новинами - то в паблік. Вибачте. Я трошки вмер.

«Кровожерливих» алабаїв вам у стрічку -3. … Це унікальний собака. Ні, він - не собака. Він - котик. Хоча - ні. Котики бувають дуже злі. Він також буває злим. Коли на його теріторію зазіхають чужі. А так, хто б не товкся на його території, він не реагує. Навіть на бетономішалку. Бо він - не собака. Він - будівельник. … Знову і знову повторюю. Немає злих собак. Є злі люди.

Дуже стисло. … Вам можуть не подобатися Президент, його Офіс, Уряд, депутати ВР чи міськи голови. Чи хтось з них. Або уся влада взагалі. … Але якими надо бути ідіотами чи покидьками, щоб радіти тому, що каZZапи влупили по будівлі Кабміну та писати стосовно цього веселі коментарі у соцмережах? Або задавати тупі запитання на кшталт: «А краще би ви там міністри опікувались…»? … Майже десять років я міський голова. Конфліктний та дуже часто незгодний з владою. Але я продовжую ненавидити ницість та ідіотизм приматів, які думають шлунком та порожнечею. Та не розуміють, що якщо не буде влади української, то буде влада ворожа. … Українському Урядові та Премʼєр-міністру - витримки. Ви впораєтесь. ОМС поруч.

Воєнна розвідка України це завжди про звитягу та неабиякий хист. Про присутність, що бʼє ворога на полі бою і там, де він того не очікує. Для воїнів-розвідників не існує ані відстані, ані надмірної складності, а за їхніми приголомшливими операціями світ слідкує затамувавши подих. Бо це відточене вміння викривати та нищити — техніку, живу силу та моральний дух росіян. Діяти точно й рішуче. Аби захищати та відстоювати Українську державу й нести справедливе покарання тим, хто прагне її загарбати. Дякуємо кожному та кожній з уславлених бійців воєнної розвідки України. Памʼятаємо всіх, хто поклав у цій боротьбі своє життя. Продовжуємо допомагати всім нашим Силам оборони.

Навіть якщо твоя хата знаходиться на березі Тиси.

Дорожнє. Посеред 1200. … Це буде важкий допис. Дуже дискусійний. А ще він може не сподобатися тисячам людей. Але я пишу те, що думаю. А роблю те, що потрібно. … У цьому дописі не буде назв міст чи якихось імен. Будуть лише спостереження людини, котра хотіла виспатися в тиху ніч на Закарпатті, але так досі й не стулила очей. Просто зараз, із кожним кілометром шляху, що наближає мене до Дніпра, я все більше відчуваю, як виринаю із задзеркалля… Це і втома, і емоційне виснаження. І гірке усвідомлення того, що поки колеги з громад на ЛБЗ зі всіма на зв’язку 24/7, у задзеркаллі керівники можуть не брати слухавку, бо святкують «дні врожаю» чи ще бозна-що. Що, поки твоє місто чи не щоночі здригається від вибухів, у задзеркаллі так само співчувають побитому морозом винограду… Що там загалом геть інший порядок денний. Бо задзеркалля всотало «економічні наслідки» заможних релокантів та гладшає елітними ресторанами й нерухомістю. Але однаково жадібно прагне, аби держава допомагала розбудовувати інфраструктуру. Ну принаймні хоч двійко мостів. ( Саме таке повідомлення з проханням «посприяти» в кількох зустрічах я отримав від свого знайомого депутата, який до цього складав враження цілком притомної людини ) Безумовно все це можна знівелювати твердженням про те, що життя повинно тривати. Це справді так. Життя неможливо зупинити. Людина це така істота, яка завжди думає насамперед про себе. Життя неможливо зупинити, бо навіть у найтемніші часи минулого століття десь у варшавському гетто морок війни де-не-де пронизувала музика. Десь у глибинах свідомості люди розуміли, що попереду концтабір, але випивали потроху та грали на скрипці. … Є фронт, а є тил. Навіть глибокий. Тут немає нічого дивного, але якщо хтось «вдалині» та вважає, що його війна «не торкнеться», то він помиляється. Бо коли в звичайному готельному номері тебе зустрічає потворна брошура реклами казино, і до опівночі ти змушений слухати пʼяні волання вечірки в ньому, то терпець просто уривається. Це навіть не задзеркалля. Це два геть різні світи на території однієї країни. Де в одному світі щоночі рахують вибухи або ж взагалі пересуваються вулицями під антидроновими сітками, а в іншому крутять комерційні пропозиції та спокійно гарцюють в гральних залах. … Ці обидва світи розділені кількома сотнями кілометрів. Але за відчуттями між ними відстань світлових років…. Хоча так було не завжди. … … Я памʼятаю, як вперше після початку великої війни я поїхав до міста, територіально далекого від лінії фронту. Тоді, навесні 2022-го, ситуація там була геть протилежною. На фоні змарнілих від безперервної волонтерської праці місцевих мешканців, поведінка багатьох переселенців (зокрема й з Дніпра) видавалася безсоромно нахабною. Хамство на дорогах, пияцтво, бундючні дівчиська в костюмах «джусі кутюр» та хлопчаки у підстрелених штанцях, які нудьгують, тиняючись ресторанами. Відтоді лише моя первозданна ненависть до плюшевих жіночих спортивних костюмів лишилася непохитною… … Усе решта перевернулось догори дриґом. Це сталося тоді, коли прихисток тих, хто тікає від війни, перетворився на заробіток й відкрив цей портал у задзеркалля. Коли деякі керманичі, як на місцях, так і на державному рівні, чомусь вирішили, що «з метою безпеки» треба все тягнути на захід країни. Особливо коли там працюють куми чи одногрупники з вишів. Але, якщо дзеркало розібʼється на шматки, користі від того не буде нікому. … Проте облишмо алегорії. Ми або одна країна, або кожен сам за себе. Або ми дивимося на світ з однієї оптики, або кожен гортає свій калейдоскоп. Або ми виживемо як єдина країна та єдина нація, або… Цей текст не про апокаліптичні прогнози. Це не намагання когось засудити чи присоромити. … Це заклик взятися нарешті за державну політику. Чітко окреслити мету та повернути пріоритет прифронтовим територіям. Бо тут досі живуть ( хоча й не так помпезно) такі самі люди. І якщо вони поїдуть ( будь-куди ), ми втратимо половину країни. А може і всю Україну. … Відсидітися чи лишитись осторонь нікому не вдасться.

Ти часто брехав мені, не виконував завдань, полюбляв хвалитися, конфліктував там, де це було не потрібно. Але все це зараз не має жодного значення. … Значення має тільки те, що Ти завжди був і залишався Людиною. А прості люди любили Тебе, не дивлячись на цькування, брехню та постійні переслідування покидьків «у погонах», що фактично довели тебе до смерті. … Бог все бачить. Бо Бог є Любов. А тебе люблять і після твоєї смерті. … З Днем Народження, Михайло Лисенко. Та ще раз вибач за те, що я був безжалісний до Тебе…