Spartak Subbota

Добрий всім ранок☀️ Ефект Мандели — явище, коли велика група людей має спогади, які суперечать реальним фактам. Таким чином, це феномен, пов'язаний з помилковою колективною памʼяттю. Ці розбіжності в пам’яті часто пояснюють комбінацією факторів, включаючи помилковість людської пам’яті, вплив популярної культури та спосіб поширення інформації. Виникненню ефекту Мандели сприяє кілька факторів: 🧩 Дезінформація та соціальний вплив. Люди отримують інформацію через різні джерела, зокрема ЗМІ, соціальні мережі та розмови з іншими. Якщо інформація широко обговорюється, це може вплинути на те, як люди запам’ятають її. Якщо багато людей спільно щось запам’ятовують неправильно, це створює спільну помилкову пам’ять. 🧩 Когнітивні упередження. Людина має певні упередження, які можуть впливати на те, як сприймається та запам’ятовується інформація. Наприклад, упередження підтвердження спонукає людей інтерпретувати та запам’ятовувати інформацію таким чином, щоб підтвердити попередні переконання. Це сприяє формуванню та зміцненню хибних спогадів. 🧩 Пропозиції та запитання. Спосіб формулювання запитань або подання інформації впливає на те, як люди запам’ятовують події. Особливо в ситуаціях, коли люди обговорюють і діляться спогадами з іншими. 🧩 Реконструкція пам'яті. Спогади не зберігаються, а реконструюються під час пригадування. Коли ми відновлюємо спогад, на нього можуть впливати наші поточні знання, переконання та досвід. Тож, процес реконструкції може внести неточності в наші спогади. 🧩 Конфабуляція. Конфабуляція — явище, при якому в людини утворюються спогади про факти, які насправді не відбувалися або ж відбулися в інший проміжок часу. Це сприяє створенню помилкових спогадів, які відповідають переконанням або очікуванням людини. Сам по собі ефект Мандели не є небезпечним. Це когнітивний феномен, який включає колективне неправильне запам’ятовування подій або деталей. Проте, певна небезпека все існує і полягає в тому, як дезінформація та хибні спогади можуть вплинути на сприйняття реальності, переконання та поведінку людей. В деяких випадках це може призвести до увічнення неправдивих наративів або теорій змови. Ефект Мандели в першу чергу впливає на спогади людей про певні події, деталі чи культурні явища. Це явище, коли значна кількість людей пам’ятає щось не так, як це було насправді. Розбіжності можуть стосуватися імен, дат, логотипів та інших елементів популярної культури чи історичних подій. Ось деякі приклади ефекту Мандели: 📍Смерть Нельсона Мандели. Чимало людей згадують, як Нельсон Мандела помер у в'язниці в 1980-х роках, хоча насправді він був звільнений у 1990 році і став президентом Південної Африки. А помер він в 2013 році. 📍Монокль монополіста. Поширена помилкова думка, що монополіст, талісман настільної гри «Монополія», носить монокль. Насправді у нього його немає. 📍Cause we are the champions. Фанати групи «Queen» переконані, що Фредді Мерк’юрі наприкінці пісні вимовляє фразу «Cause we are the champions… of the world!», але насправді пісня закінчується «Cause we are the champions» і все. 📍Люк я твій батько!. Легендарна фраза Дарта Вейдера звучала як «Ні, я твій батько». Причому в цьому випадку ефект Мандели поширився не лише українською, а й англійською мовою. 📍Дід Панас. Прикладом українського ефекту Мандели є історія про те, як Дід Панас у прямому ефірі підсумував казочку для дітей фразою: «Отака х…я, малята», – бо думав, що камера вимкнена. Насправді, не існує жодного документального підтвердження цієї історії, але багато людей стверджують, що самі чули це на власні вуха. 📌Ці приклади ілюструють, як ефект Мандели може проявлятися різними способами, впливаючи на те, як люди запам’ятовують і пригадують конкретні деталі. Тож, даний ефект є лише психологічним феноменом, пов’язаним із пам’яттю, і не вказує на альтернативні реальності чи паралельні всесвіти, як припускають деякі спекулятивні пояснення.

Доброго ранку☀️ Тим часом на каналі вже новий випуск. Гарного перегляду😌 https://youtu.be/dTBE_ZnxMBE

Добрісінький ☀️ Похвала — щире схвалення, інформування про правильність зробленої дії і позитивна оцінка цієї дії. Так, похвала може принести користь у різних сферах життя. Позитивне підкріплення у формі щирої та конструктивної похвали має чимало позитивних ефектів. Кілька причин, чому похвала вважається корисною: ❤️Заохочення та мотивація: Похвала служить позитивним підкріпленням, заохочуючи продовжувати свої зусилля та зберігати позитивне ставлення. Тож, це спонукає людей прагнути до кращого та докладати більше зусиль, оскільки вони відчувають визнання за свої досягнення. ❤️Формування впевненості та самооцінки: Регулярна похвала сприяє розвитку самооцінки та впевненості людини. Позитивні відгуки допомагають усвідомити сильні сторони та здібності, зміцнюючи позитивний образ себе. ❤️Зміцнення стосунків: Похвала сприяє зміцненню та розвитку позитивних стосунків, створюючи атмосферу підтримки та вдячності. ❤️Сприяння навчанню та зростанню: Конструктивна похвала допомагає людям зрозуміти, що вони зробили добре та як можна покращитись. Це сприяє внутрішньому розвитку та зростанню. ❤️Підвищення продуктивності: Визнання та похвала за хорошу роботу підвищує загальну продуктивність і ефективність. ❤️Висловлення вдячності: Похвала — це спосіб вираження подяки та вдячності за зусилля та внесок інших. Це зміцнює відчуття цінності та важливості, змушуючи людей відчувати, що їх бачать і чують. ❤️Покращення психічного здоров’я: Регулярні позитивні відгуки мають позитивний вплив на психічне здоров’я, зменшуючи стрес і тривогу. Отже, похвала не тільки мотивує та зміцнює стосунки, а й може справляти глибокий вплив на психіку людини, різними способами впливаючи на її думки, емоції та поведінку. 📍Заохочує позитивну поведінку 📍Зменшує стрес і занепокоєння 📍Сприяє стійкості 📍Сприяє соціальній взаємодії 📍Покращує когнітивні функції 📍Формує ідентичність і самосприйняття 📍Підвищує задоволеність роботою 📍Сприяє розвитку позитивного мислення Окрім того, коли людина отримує похвалу, у мозку та тілі вивільняються різні гормони та нейромедіатори, які сприяють позитивним почуттям і фізіологічним реакціям, пов’язаним із похвалою. 🧩Дофамін: Вдіграє вирішальну роль у системі винагороди мозку. Похвала провокує вивільнення дофаміну, що призводить до відчуття задоволення, винагороди та підкріплення. 🧩Окситоцин: Похвала, особливо коли вона надходить у соціальному контексті, стимулює вивільнення окситоцину, сприяючи зміцненню соціальних зв’язків. 🧩Серотонін: Є нейромедіатором, який приймає участь в регуляції настрою. Позитивні соціальні взаємодії, включаючи отримання похвали, призводять до підвищення рівня серотоніну, сприяючи позитивному настрою. 🧩Ендорфіни: Це нейромедіатори, які діють як природні болезаспокійливі та підвищують настрій. Похвала стимулює вивільнення ендорфінів, сприяючи відчуттю ейфорії. 🧩Регулювання кортизолу: Кортизол - це гормон, пов'язаний зі стресом. Позитивний соціальний досвід, наприклад отримання похвали, допомагає регулювати рівень кортизолу, зменшуючи стрес. 🧩Адреналін: Також відомий як епінефрин, є гормоном, який готує організм до реакції «бий або біжи». Хоча, похвала сама по собі не викликає викид адреналіну, але позитивні емоції, пов’язані з похвалою, можуть модулювати загальну реакцію на стрес. 📌Однак, ефективність похвали залежить від її щирості, конкретності та доречності. Не щира або надмірна похвала не матиме бажаного позитивного впливу і навіть буде контрпродуктивною. Крім того, визнання зусиль, а не просто зосередження на результатах, сприяє створенню більш значущої та комфортної ​​системи зворотного зв’язку.

Доброго ранку всім ☀️ Повзучий детермінізм, також відомий як ефект «Я так і знав!», відноситься до ретроспективного сприйняття того, що події були неминучими або передбачуваними після того, як вони вже відбулися, навіть якщо в той час вони здавалися невизначеними або непередбачуваними. Це упередження заднім числом може вплинути на те, як люди розуміють минулі події та навчаються на них, потенційно призводячи до надто спрощеного погляду на фактори, які вплинули на їх результати. Є декілька основних факторів виникнення повзучого детермінізму: 🧩 Валентність та інтенсивність результату. Упередженість ретроспективної думки більш ймовірно виникає, коли результат події негативний, а не позитивний. 🧩 Несподіванка. Здивування впливає на те, як розум реконструює попередні прогнози результатів, адже запускає навмисний процес формування сенсу. 🧩 Особистість. Поряд з емоціями здивування, особистісні риси особистості впливають на упередження заднього плану.  🧩 Вік. Дорослі та діти з упередженням заднього числа поділяють основне когнітивне обмеження упередженості до власних поточних знань Повзучий детермінізм виникає через поєднання психологічних і когнітивних факторів, які впливають на те, як люди сприймають і інтерпретують події, особливо заднім числом. Тож, є декілька причин цього явища: 📍Упередження заднім числом: Люди схильні фільтрувати свої спогади про минулі події через знання, які вони мають зараз, завдяки чому результат здається більш неминучим, ніж був у той час. 📍Когнітивний дисонанс: Після того, як сталася подія, люди можуть відчувати когнітивний дисонанс, якщо фактичний результат суперечить їх переконанням чи очікуванням. Щоб зменшити цей дискомфорт, люди переконують себе, що вони весь час знали, що результат був неминучим. 📍Реконструкція пам'яті: Пам'ять підлягає реконструкції та спотворенню. Тож, люди можуть ненавмисно змінити свої спогади, щоб узгодити їх з реальним результатом, посилюючи сприйняття неминучості. 📍Помилка наративу: Розмірковуючи про минулі події, люди можуть побудувати розповідь, яка наголошує на логічній послідовності, що веде до відомого результату, применшуючи невизначеність і випадковість, які існували в той час. 📍Доступність інформації: Після події може стати доступною додаткова інформація, яка не була відома або не розглядалася під час процесу прийняття рішення. Ця нова інформація може забарвити ретроспективний погляд, зробивши результат більш передбачуваним, ніж це було під час прийняття рішень. 📍Бажання порядку та контролю: Людський розум часто прагне порядку та контролю, і в результаті люди можуть бути схильні сприймати події як більш детерміновані та передбачувані, ніж вони були насправді. 📌Термін широко використовується в різних областях, включаючи психологію, історію та дослідження прийняття рішень. Це підкреслює людську схильність створювати розповідь, яка пропонує більш прямий і передбачуваний шлях, ніж те, що було очевидно в момент прийняття рішень. При цьому, під час прийняття рішень повзучий детермінізм може бути проблемою, оскільки спонукає людей недооцінювати невизначеності та ризики, пов’язані з їх вибором. Тож, розуміння цих когнітивних упереджень і усвідомлення обмежень ретроспективи може допомогти більш критично підійти до аналізу минулих подій і уникнути пасток, пов’язаних із повзучим детермінізмом.

Добрий ранок 😌 Конфлікт — зіткнення протилежних інтересів та поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей. Ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Зазвичай, конфлікт асоціюють з агресією, погрозами, суперечками та ворожістю. Тому, існує популярна думка, що конфлікт — завжди негативне явище. Однак, це не лише небажана ситуація, яку потрібно як найшвидше вирішити, а й можливість виявити різні точки зору та альтернативні думки. Конфлікти можуть виникати в особистих стосунках, на роботі, у спільнотах, а також у більш широкому суспільному чи міжнародному масштабі. Тому, конфлікти можна розділити на такі види: 🔺Конфлікт цілей: Сторони по-різному бачать стан об'єкта в майбутньому. 🔺Конфлікт пізнання (творчі конфлікти): вСторони мають різні погляди, ідеї та думки щодо вирішуваної проблеми. 🔺Емоційні (чуттєві) конфлікти: З’являються, коли в основі міжособових стосунків лежать різні почуття та емоції людей. Причин для виникнення конфлікту є чимало: 📍Відмінності в цінностях і віруваннях. Конфлікти часто виникають, люди мають різне походження, культуру та системи переконань. Ці розбіжності можуть призвести до непорозумінь, розбіжностей і зіткнень. 📍Обмежені ресурси. Конкуренція за обмежені ресурси, такі як гроші, земля чи влада, може призвести до конфліктів. 📍Комунікація. Люди інтерпретують інформацію по-різному та не завжди чітко висловлюються, що призводить до плутанини та непорозумінь. 📍Боротьба за владу. Конфлікти виникають, коли існує дисбаланс влади, реальний чи уявний. Окремі особи чи групи можуть чинити опір домінуванню чи пригнобленню, що призводить до боротьби за владу. 📍Брак знань. Недостатня обізнаність в різних сферах та напрямках сприяє конфліктам. Упередження та стереотипи можуть загострити ці проблеми. 📍Економічна нерівність. Різниця в фінансових та ресурсних можливостях може призвести до напруги. 📍Особисті відмінності. Індивідуальні риси особистості, такі як его, впертість і схильність до змагання, можуть сприяти конфліктам. 📍Страх і незахищеність. Люди можуть діяти агресивно, коли відчувають загрозу або невпевненість. Страх перед невідомим, змінами або втратою може сприяти конфлікту. Для ефективного вирішення конфліктів потрібен продуманий і конструктивний підхід. Всього, є декілька шляхів для ефективного подолання напруження та негативних наслідків конфліктної ситуації: ✅Зберігати спокій та врівноваженість ✅Визначити проблему, яка викликає конфлікт ✅Активне слухання та спілкування ✅Генерація варіантів, враховуючи потреби всіх сторін ✅Використання основних методів вирішення конфліктів: 🧩Суперництво. Головна мета - нав'язати свою точку зору, вигідне для себе рішення іншою стороною. 🧩Компроміс. Обидві сторони йдуть на поступки один одному, частково відмовляючись від своїх умов і претензій. 🧩Пристосування. Відмова від своїх вимог у вимушеній або добровільній формі. 🧩Відступ. Уникнення конфлікту, спроба вийти з нього при мінімальних втратах. 🧩Співробітництво. Найбільш ефективний метод вирішення конфліктної ситуації. Полягає в конструктивному розборі проблеми, відношення до іншої сторони не як до суперника, а як до колеги. Трохи цікавої статистики: 📌80% конфліктів виникає без бажання їх учасників. 📌Приблизно 30% конфліктів між керівником і підлеглим закінчуються компромісом. 📌Близько 68% підлітків потрапляють в конфліктні ситуації в соціальних мережах.

Добрий ранок 😌 Випуск по серійним вбивцям. Гарного перегляду 🌚 https://youtu.be/FWEU8A9szbA

На потреби ГУР МО! Для мого близького товариша. На потреби спецпідрозділу, які виконують бойові завдання в найгарячіших точках! Підготовка до зими! 🎯Ціль: 300 000.00 ₴ 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/cPVgAusF5 💳Номер картки банки 5375 4112 1049 0210

Добрий ранок☀️ Дружба — складне та багатогранне явище, що характеризується формуванням стійких міжособистісних стосунків, взаємною прихильністю та посиленням афіліації. Дружба відіграє значну роль у соціальному та емоційному благополуччі людини. Основою дружби є: 🧩 Підтримка 🧩 Спільні інтереси 🧩 Близькість 🧩 Добровільність 🧩 Безкорисливість 🧩 Щирість На відміну від товаришування, дружба — більш глибоке явище, що базується на серйозній зацікавленості життям один одного, привʼязаності та відвертості. Від симпатії та кохання дружба відрізняється прагматичністю та усвідомленістю. Окрім того, дружба не може бути односторонньою, але може повністю задовільнити емоційні потреби людини. З однієї сторони, дружба сприяє розвитку самосвідомості, процесам самоідентифікації, здатності співпереживати, вливає на самопізнання та спонукає формуванню рефлексивних механізмів та комунікативних навичок. При цьому, відсутність дружби негативно впливає на емоційну сферу та соціальне життя людини. Загалом, є декілька причин, чому люди дружать: 📍Соціальні потреби 📍Надбання актуальних знань та досвіду 📍Подібні цінності та переконання 📍Розділення власних почуттів, емоцій, переживань 📍Довіра та надійність 📍Відчуття комфорту 📍Підтримка психологічного здоров'я 📍Розширення кругозору 📍Створення особистих та професійних зв'язків 📍Ефективний трудовий процес 📍Для розваг Зазвичай, люди в дружні стосунки вкладають власний життєвий досвід, як позитивний, так і негативний. Тому, не дивлячись, на глибину цих стосунків, емоційну привʼязаність та відвертість, дружба вимагає певного такту та встановлення здорових меж спілкування. Тож, вибір друзів — це складний процес, на який впливають різноманітні фактори, як свідомі, так і не свідомі. ✅ Спільні інтереси та хобі ✅ Подібні цінності, переконання та принципи ✅ Схожі життєві етапи ✅ Характер та особистість ✅ Почуття гумору ✅ Емоційна підтримка та розуміння ✅ Взаємність ✅ Вірність ✅ Культурні та соціальні фактори ✅ Відкритість до різноманіття Ще декілька фактів про дружбу: 📌Чоловіки ставляться до своїх друзів набагато лояльніше, ніж жінки. 📌 Часте спілкування з друзями підвищує в організмі рівень прогестерону, що сприяє зниженню тривожності та емоційній розрядці. 📌 Сучасні підлітки обирають собі друзів, орієнтуючись на три  показники: наявність почуття гумору, чесність і доброта. 📌 Близько 67% людей зізнавалися в тому, що мали секс із другом протилежної статі. 📌 Біля 90% користувачів соціальних мереж впевнені в тому, що справжня дружба можлива тільки в реальному житті при наявності особистих зустрічей і живого спілкування.

📌Цей стан з усіх боків виглядає нелогічним. Потрапляючи в нього людина відкидає нову інформацію, сильніше відстоює вже існуючі переконання, категорично відмовляється вірити в безглуздість свого заняття і нездатна зосередитися на чомусь іншому. Гіперфіксація — це нескінченне прокручування в голові якогось діалогу, намагаючись знайти вирішення конфлікту або розжовування роками образи, яку зазнали дуже давно. Зацикленість буває різна, та її структура завжди однорідна. Роздуми ходять по колу і нічого нового в себе не пускають.

Добрий ранок☀️ Гіперфіксація — це стан психіки, який характеризується високою активністю з одночасною зацикленістю на одному завданні або заклопотаністю певною темою. У процесі відбувається витіснення всіх інших подій зі свідомості та зниження їхньої значущості, таким чином людина не може зосередитися ні на чому іншому. Цей термін часто пов’язують із такими станами, як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) або розладами аутистичного спектру. Окрім того, гіперфіксацію часто плутають з манією, через те, що в цей період мозок людини отримує велику кількість дофаміну, що впливає на настрій та активність. На виникнення гіперфіксації впливають різні фактори: 📍Неврологічні та нейробіологічні фактори. Гіперфіксація зазвичай асоціюється зі СДУГ та розладами аутичного спектру. Так, у людей зі СДУГ гіперфіксація може бути проявом їх здатності інтенсивно зосереджуватися на конкретних інтересах, люди з РАС, зазвичай, мають вузький спектр інтересів, що призводить до тривалої зосередженості на конкретних предметах. 📍Механізм подолання. Крім того, гіперфіксація є механізмом подолання стресу, тривоги чи інших емоційних проблем. Занурення в певний інтерес дає відчуття контролю, комфорту та передбачуваності. 📍Дофамінова система винагороди. Іноді, при гіперфіксації на виконанні тих чи інших завдань, може активуватись система винагороди мозку, вивільняючи дофамін. Таке позитивне підкріплення сприяє стійкості поведінки. 📍Проблеми при виконанні роботи. Деякі люди можуть мати труднощі з виконавчими функціями, такими як планування, організація та ініціювання завдань. Гіперфіксація може виникнути у відповідь на такі виклики. Гіперфіксація — окремий стан, який часто пов’язаний з певною одержимістю ідеєю, темою, предметом, проблемою чи дією. При чому, цей стан не є тимчасовим. Тож, гіперфіксація має декілька ознак: 🔺Інтенсивний фокус 🔺Тривала залученість 🔺Нехтування іншими обов'язками 🔺Обмежена обізнаність про оточення 🔺Поведінка, що повторюється 🔺Надмірні емоційні інвестиції 🔺Труднощі зміщення фокусу Звісно, гіперфіксація має негативні наслідки. До основних можна віднести прокрастинацію та ірраціональну ескалацію. 🧩Прокрастинація — затримка або відкладення завдань, незважаючи на усвідомлення того, що це може призвести до негативних наслідків. 🧩Ірраціональна ескалація, також відома як ескалація зобов’язань або помилка безповоротних витрат, відноситься до тенденції інвестувати ресурси (наприклад, час, гроші або зусилля) у рішення, проєкти або дії, навіть якщо очевидно, що поточні витрати переважають очікувані вигоди. Окрім того, є ще декілька негативних наслідків гіперфіксації: 💔Порушення повсякденного функціонування: Призводить до нехтування повсякденними обов’язками, такими як робота, шкільні завдання, домашні справи або догляд за собою, оскільки людина поглинається своїм інтересом чи проблемами. 💔Соціальна ізоляція: Надмірна зосередженість на певному інтересі призводить до соціальної ізоляції, оскільки людина віддає перевагу проводити час наодинці. 💔Академічні або професійні проблеми: Надмірна зацикленість на проблемах чи хоббі призводить до нехтування обов’язками в навчанні або на роботі. 💔Напруженість в стосунках: Гіперфіксація погіршує стосунки з родиною, друзями чи колегами, так як інтенсивна зосередженість людини на своїх інтересах/думках/переживаннях заважає соціальній взаємодії чи спільній діяльності. 💔Нехтування здоров'ям і самообслуговуванням: Люди з гіперфіксацією можуть забути подбати про своє фізичне та психічне самопочуття, нехтуючи такими аспектами догляду за собою, як правильне харчування, сон і фізичні вправи. 💔Обмежений розвиток навичок: Хоча гіперфіксація часто передбачає набуття глибоких знань про конкретну тему, вона також призводить до нехтування іншими навичками та інтересами, обмежуючи загальний особистий і професійний розвиток. 💔Стресові стани: Гіперфіксація призводить до загострення емоційних станів через надмірну зацикленість на власних хвилюваннях та негативному досвіді. Тому, люди можуть відчувати страждання, розчарування або занепокоєння.

Сподіваюсь, вечір у вас гарний. На каналі новий випуск «Підлітків». Приємного перегляду😌 https://youtu.be/BGGzqbz96sk

Добрий ранок☀️ Сьогодні ми продовжимо тему експерименту😌 Тож, для чого проводився такий експеримент? СУТЬ ЕКСПЕРИМЕНТУ: 📍Спостереження за агресивною поведінкою: Діти зіткнулися з дорослою моделлю, яка демонструвала агресивну поведінку по відношенню до ляльки Бобо, як-от удари, в тому числі ногами, та використання агресивної лексики. 📍Моделювання агресивної поведінки: Доросла модель слугувала взірцем для дітей. Ідея полягала в тому, щоб перевірити, чи будуть діти імітувати агресивні дії, свідками яких вони стали, навіть якщо вони не отримали чітких вказівок це робити. 📍Тестування імітації: Після спостереження за поведінкою дорослого дітей помістили в кімнату з лялькою Бобо та іншими іграшками та спостерігали за їх взаємодією з лялькою, щоб визначити, чи будуть вони імітувати агресивні дії, які бачили. ГОЛОВНА МЕТА: Бандура мав на меті дослідити, чи будуть діти імітувати агресивні дії, які вони спостерігали у дорослих, і зрозуміти механізми, за допомогою яких навчання через спостереження може сприяти розвитку агресивних тенденцій. 🔻Демонстрація навчання за допомогою спостереження 🔻Тестування теорії соціального навчання 🔻Розуміння узагальнення агресії 🔻Дослідження ролі факторів навколишнього середовища 🔻Формулювання та підтримка теорії соціального навчання ВИСНОВКИ: Експеримент із лялькою Бобо, проведений Альбертом Бандурою, привів до кількох важливих висновків: 🧩Навчання за допомогою спостереження. Експеримент надав переконливі докази концепції навчання за допомогою спостереження, припускаючи, що люди, особливо діти, можуть навчитися нової поведінки, спостерігаючи за діями інших. 🧩Роль моделювання. Дослідження підкреслило вплив рольових моделей у формуванні поведінки. Діти з більшою ймовірністю імітували агресивні дії, коли спостерігали за дорослою моделлю, яка має подібну поведінку. Це підкреслило важливість соціальних моделей у процесі навчання. 🧩Узагальнення агресії. Експеримент продемонстрував, що агресивна поведінка, яка спостерігалася в одному контексті, може бути узагальнена та відтворена в іншому контексті. Це свідчить про те, що навчання за допомогою спостереження може призвести до узагальнення поведінки в різних ситуаціях. 🧩Імітація певної поведінки. Висновки Бандури показали, що діти не тільки імітували загальне поняття агресії, але й повторювали конкретні дії та фрази, які вони спостерігали у дорослої моделі. Це підкреслило точність і ефективність навчання за допомогою спостереження. 🧩Важливість факторів навколишнього середовища. Дослідження підкреслило важливість впливу навколишнього середовища. Це дозволило припустити, що вплив агресивних моделей у навколишньому середовищі може сприяти розвитку агресивних тенденцій в майбутньому. 🧩Теорія соціального навчання. Роботи Бандури заклали основу для його теорії соціального навчання, яка розширила традиційні біхевіористські погляди, включивши когнітивні процеси та підкресливши роль соціальних факторів у формуванні поведінки. 📌Таким чином, експеримент із лялькою Бобо значно сприяв розумінню того, як поведінка набувається шляхом спостереження, моделювання та процесів соціального навчання. Роботи Бандури справили значний вплив на галузі психології та освіти, вплинувши на теорії соціального навчання та підкресливши важливість факторів середовища у формуванні поведінки.

Добрий ранок☀️ Експеримент з лялькою Бобо був проведений Альбертом Бандурою в 1961 році, щоб дослідити роль соціального навчання та був спрямований на вивчення впливу моделей поведінки з прикладу дій інших людей. Під час експерименту діти спостерігали, як дорослі спілкуються з лялькою Бобо. Метою було перевірити, чи будуть діти імітувати агресивну поведінку, свідками якої вони були. УЧАСНИКИ: 🔺Група А (експериментальна група): Ці діти спостерігали агресивну поведінку по відношенню до ляльки Бобо. 🔺Група Б (експериментальльна група): Ці дітине були свідками не агресивної поведінки. 🔺Група С (контрольна група): Діти з цієї групи нічого не дивились. ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ: Дітей окремо приводили в експериментальну кімнату, в одному кутку якої дитина сідала займатися іграми та творчістю, виділеними як найцікавіші для дітей у ході спостереження за ними у дитячому садку. Дорослого, який виконував роль поведінкової моделі, проводжали в протилежний кут кімнати, де були іграшковий молоток, надувна лялька «Бобо» і конструктор на столику. Сказавши, що це іграшки для дорослої моделі, експериментатор віддалявся. В групі з демонстрацією неагресивної поведінки дорослий просто спокійно грав із конструктором. В групі з демонстрацією агресивної поведінки дорослий грав із конструктором протягом першої хвилини, а потім починав виявляти агресію по відношенню до ляльки та продовжував агресивні дії до завершення часу, виділеного на цю частину експерименту. Загалом, експеримент проводили три рази: 1960 рік, 1963 рік та 1965 рік. Декілька фактів: 📍Для експерименту кожна дитина піддавалася впливу сценарію індивідуально, щоб уникнути відволікання або впливу від інших дітей. 📍В 1963р році Бандура змінив своє дослідження, та додав кіно-версію людини та мультиплікаційного кота, які проявляли агресію по відношенню до ляльки. 📍Експеримент демонструє, що люди вчаться не тільки коли їх винагороджують чи карають, але вони також можуть вчитись, коли спостерігають за тим, як винагороджують чи карають інших. Тож, для чого дослідники провели такий експеримент, залучивши загалом 234 дитини дошкільного віку та які висновки було зроблено? Про це ми поговоримо в наступному дописі.

Всім доброго ранку. Новий випуск про серійних вбивць на каналі😌 https://youtu.be/Ymp0w5ScQkE

І невеличке опитування для наступного запису. Про комплекси… https://docs.google.com/forms/d/1Dtg1ccEBrYzsBwIHXtnFW5ti1E_UrONqy9O1F2fuL0A/edit#settings

Добрий ранок ☀️ Фобія — це надмірний і ірраціональний страх перед певним об'єктом, ситуацією або діяльністю. Люди з фобіями часто докладають великих зусиль, щоб уникнути подразника, який лякає, навіть якщо він взагалі не становить небезпеки. Фобії можуть значно заважати повсякденному життю та повноцінному функціонуванню. Фобії класифікуються на три основні типи: 📍Специфічні фобії. Страх перед певним об’єктом, ситуацією або діяльністю. 📍Соціальна фобія (соціальний тривожний розлад). Включає в себе інтенсивний страх соціальних ситуацій або ситуацій продуктивності, коли людина піддається можливому контролю з боку інших. 📍Агорафобія. Страх опинитися в ситуаціях, коли важко втекти або допомога може бути недоступною в разі нападу паніки або інших симптомів тривоги. Деякі з найпоширеніших специфічних фобій включають: 🕸Арахнофобія. Одна з найпоширеніших фобій, що характеризується інтенсивним і ірраціональним страхом перед павуками. Люди з арахнофобією часто відчувають тривогу, коли стикаються з павуками або при думці про зустріч з ними. Цей страх може призводити до різноманітних уникаючих дій, таких як перевірка кімнат на наявність павуків, відмова увійти в певні зони або переживання панічних атак. 🏔Акрофобія. Боязнь висоти — ще одна з найпоширеніших специфічних фобій. Люди з акрофобією відчувають сильну тривогу та страх під час перебування на висоті, навіть якщо висота за своєю суттю не є небезпечною. Симптоми акрофобії можуть варіюватися від легкої тривоги до серйозних панічних атак. Фізіологічні реакції можуть включати тремтіння, пітливість, прискорене серцебиття та відчуття запаморочення або нудоти. ✈️Аерофобія. Це боязнь польотів або авіаперельотів. Тривога, пов’язана з польотом, може проявлятися різними симптомами, такими як напади паніки, пітливість, тремтіння, нудота та непереборний страх розбитися. Розвитку аерофобії сприяють: страх висоти, боязнь закритих просторів, попередній травматичний досвід, страх втрати контролю. 🚪Клаустрофобія. Страх замкнутого простору або місць, з яких втеча може бути важкою чи неможливою. Люди з клаустрофобією часто відчувають напади паніки, коли перебувають у закритих приміщеннях, таких як ліфти, невеликі кімнати, тунелі або багатолюдні місця. Деякі теорії припускають, що страх перед замкнутим простором може мати еволюційне коріння, оскільки перебування у відкритому просторі давало кращі шанси на виживання нашим предкам. 🌩Астрафобія. Люди з астрафобією відчувають страх, коли стикаються з бурею або коли чують звуки грому та бачать блискавку. Гучні звуки та непередбачувана природа грози можуть викликати реакцію страху як частину наших еволюційних інстинктів виживання. Цей страх може призводити до різноманітних уникаючих дій, наприклад залишатися вдома під час шторму. 🌃Ніктофобія. Також відома як скотофобія, лігофобія або ахлуофобія — страх темряви або ночі. Люди з ніктофобією відчувають сильне занепокоєння, перебуваючи в темряві, і страх може поширюватися на нічний час або виникати в ситуаціях, коли видимість низька. Також може бути викликаний відсутністю світла, що призводить до уникаючої поведінки, такої як небажання виходити на вулицю вночі, сон з увімкненим світлом або уникнення темних кімнат. 📌Важливо зазначити, що фобії можуть сильно відрізнятися в різних людей, і те, чого одна людина сильно боїться, іншу може зовсім не викликати занепокоєння. Крім того, незважаючи на те, що конкретні фобії є поширеними, існує багато інших фобій, які можуть виникати у людей, і деякі люди можуть навіть мати кілька фобій. Лікування фобії часто включає терапевтичні підходи, такі як когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) та медикаментозне лікування, щоб допомогти впоратися з симптомами тривоги. Наприклад, експозиційна терапія, тип КПТ, зазвичай використовується, щоб допомогти людям поступово протистояти страху та подолати його, піддаючи впливу джерела страху в контрольованому та сприятливому середовищі. Якщо фобія суттєво впливає на чиєсь життя, радимо звернутися за професійною допомогою для правильної діагностики та лікування.

Добрий ранок ☀️ Експеримент Рінгельмана, також відомий як ефект Рінгельмана, — це явище, яке стосується соціальної психології та групової динаміки. Вперше його дослідив французький сільськогосподарський інженер Макс Рінгельман на початку 20 століття. Ефект Рінгельмана часто пов'язують з явищем, відомим як «соціальна бездіяльність». 📌Соціальна бездіяльність виникає, коли люди в групі відчувають меншу відповідальність за свою діяльність і вважають, що їх зусилля менш критичні для загального успіху групи. Це призводить до зниження мотивації та зусиль. УЧАСНИКИ: Рінгельман використовував групу учасників для своїх експериментів. Зазвичай він наймав групи чоловіків, і розмір групи змінювався в різних випробуваннях. ЗАВДАННЯ: Учасників попросили виконати просте фізичне завдання, наприклад перетягнути мотузку або виконати вправу, схожу на перетягування канату. Такі завдання були вибрані, щоб виміряти силу, яку прикладають окремі люди. Рінгельман виявив, що в міру того, як до команди перетягування мотузки додавалося більше людей, середня сила на одну особу зменшувалася. Ключові моменти експерименту Рінгельмана: 📍Зменшення групових зусиль: Під час експерименту Макс Рінгельман помітив, що зі збільшенням розміру групи, яка виконує колективне завдання, середні зусилля, докладені кожною особою в групі, зменшувалися. Іншими словами, люди, як правило, «лінькують» або розслаблюються, коли вважають, що їх зусилля менш важливі в груповій обстановці. 📍Соціальна бездіяльність: Ефект Рінгельмана часто пов’язують із «соціальною бездіяльністю», яка полягає в тому, що люди в групах відчувають себе менш відповідальними та менш мотивованими докладати зусилля, оскільки вони вважають, що індивідуальні внески є менш значущими в контексті групи. 📍Групова динаміка: Експеримент підкреслює складність групової динаміки та важливість розуміння того, як соціальні прояви можуть впливати на індивідуальну та колективну продуктивність. Декілька висновків експерименту Рінгельмана: 🧩Зменшення індивідуальних зусиль: Зі збільшенням розміру групи середні зусилля, докладені кожною особою, мають тенденцію до зменшення. 🧩Соціальна бездіяльність: Люди відчувають себе менш відповідальними та менш мотивованими в групових умовах, що негативно впливає на загальну ефективність групи. 🧩Неефективність у груповій роботі: Експеримент Рінгельмана підкреслює, що більші групи менш ефективні у виконанні певних завдань порівняно з меншими групами або окремими людьми, які працюють поодинці, оскільки колективні зусилля не завжди відповідають сумі індивідуальних зусиль. 🧩Важливість чітких ролей: Щоб пом’якшити ефект Рінгельмана та соціальне ледарство, дуже важливо встановити чіткі ролі та очікування в групі. Коли люди мають конкретні обов’язки та розуміють важливість свого внеску, вони будуть підтримувати рівень своїх зусиль. 🧩Групова згуртованість: Ступінь групової згуртованості та почуття приналежності до команди можуть впливати на ефект Рінгельмана. Сильна групова ідентичність і відчуття спільної мети допомагає підтримувати рівень мотивації та зусиль у групових налаштуваннях. 🧩Складність завдання: Ефект Рінгельмана може відрізнятися залежно від характеру завдання. Прості та зрозумілі завдання швидше призводять до соціальної бездіяльності, тоді як складні завдання спонукають до більших індивідуальних зусиль. 📌Підводячи підсумок, можна сказати, що експеримент Рінгельмана дав цінну інформацію про групову діяльність і феномен соціального ледарства. Ці висновки допомогли ідентифікувати та пояснити соціальну бездіяльність та мали значний вплив на розуміння того, як групова динаміка впливає на індивідуальну та колективну продуктивність. Дослідження Рінгельмана заклали основу для подальших досліджень групової поведінки та командної роботи.

Що буде, якщо Ісуса Христа покласти в психіатричну лікарню? А якщо їх буде троє в одній палаті? «Три Христа Іпсіланті» — реальне психологічне дослідження, проведене американським психологом Мілтоном Рокічем в державній лікарні Іпсіланті (м. Іпсіланті, штат Мічіган) наприкінці 1950-х і на початку 1960-х років. Рокіч провів це дослідження, щоб дослідити феномен оманливих переконань і те, як вони впливають на особистість і поведінку людини. ДАНО: Три пацієнти чоловічої статі, кожен з яких вважав себе Ісусом Христом. У дослідженні пацієнти отримали псевдоніми: 🔺Клайд Бенсон: перший «Христос» у групі, який мав давнє переконання, що він і є Ісус Христос. 🔺Джозеф Кассель: другий «Христос» у групі, який також вірив, що він Ісус, але мав інше тлумачення своєї ролі та особистості. 🔺Леон Габор: третій «Христос» у групі, який вірив, що він не лише Ісус, але також Бог і Святий Дух. СУТЬ ЕКСПЕРИМЕНТУ: «Три Христа Іпсіланті» — дослідження природи оманливих переконань і психологічного впливу оскарження цих переконань і протистояння їм. По суті, експеримент мав на меті: 🧩Дослідження марення. Маячіння — це міцно утверджені хибні переконання, які часто не піддаються зміні. Мета експерименту — дослідити, як люди з мареннями реагують, коли стикаються з іншими з подібними переконаннями. 🧩Дослідіть ідентичність і реальність. Експеримент заглибився в питання ідентичності та того, як омани можуть сформувати самосвідомість людини. Його метою було перевірити, чи змінили б особи з подібними маячними переконаннями свою самоідентичність і переконання, коли вони зіткнулися з іншими, які поділяли їхні ілюзії. 🧩Динаміка досліджуваної групи. Об’єднавши трьох осіб, які вважали себе Ісусом Христом, експеримент мав на меті дослідити динаміку групових взаємодій і те, як люди зі спільними ілюзіями взаємодіятимуть один з одним. 🧩Етичні міркування. Дослідження також підняло етичні питання щодо лікування осіб з маячіннями. Він підкреслив потенційну шкоду та проблеми, пов’язані з протидією оманливим переконанням пацієнтів. ВИСНОВКИ: Експеримент «Три христи Іпсіланті», проведений психологом Мілтоном Рокічем, привів до кількох помітних висновків і ідей. 📍Стійкість до оманливих переконань. Дослідження підкреслило складність зміни або оскарження глибоко укорінених оманливих переконань. Навіть зіткнувшись з іншими, хто дотримувався такої ж ілюзії, учасники дослідження не хотіли змінювати власні переконання. 📍Складність оманливого мислення. Експеримент виявив складність оманливого мислення та унікальну природу омани кожної людини. Хоча всі троє учасників вірили, що вони Ісус Христос, але мали різні варіації у своїх віруваннях і тлумаченнях своїх ролей. 📍Механізми подолання. Учасники дослідження розробили власні механізми подолання, щоб впоратися з викликом, поставленим іншими людьми, які стверджували, що вони Ісус. Вони намагалися переконати один одного змінити свої переконання, але це часто призводило до розчарування та плутанини. 📍Потреба людини в ідентичності. Експеримент продемонстрував глибоку людську потребу у відчутті ідентичності та себе. 📍Обмеженість підходів до лікування. Дослідження підкреслило обмеженість традиційних методів лікування при роботі зі стійкими маревними переконаннями. Він підкреслив важливість розгляду етичних наслідків та потенційної шкоди методів конфронтації. 📌Таким чином, експеримент «Три Христи Іпсіланті» дав цінну інформацію про природу маревних переконань, групову динаміку та проблеми лікування людей із стійкими мареннями. Це мало тривалий вплив на сферу психології та психіатрії, підкреслюючи потребу в більш емпатичних та науково обґрунтованих підходах до лікування людей з маревними розладами.

Магічне мислення — це термін, який використовується для опису когнітивного процесу, коли люди вірять, що їх думки, слова чи дії можуть впливати на події способами, які не піддаються раціональним чи науковим поясненням. Таке мислення часто пов’язане із забобонами, ритуальною поведінкою та вірою в надприродні чи паранормальні сили. Магічне мислення проявляється в різних формах: 💫Забобони: Віра в те, що певні дії чи предмети є щасливими чи нещасливими, навіть якщо для таких переконань немає логічної чи наукової основи. 💫Ритуали: Участь у повторюваних або ритуальних діях з вірою, що вони приведуть до бажаного результату. 💫Віра в надприродне: Віра в те, що надприродні істоти або сили, такі як привиди, духи або божества, мають силу впливати на повсякденні події. 💫Асоціювання непов’язаних подій: Віра в те, що непов’язані події чи об’єкти певним чином пов’язані між собою і що одна подія може викликати або впливати на іншу без будь-яких наукових доказів на підтримку таких зв’язків. Магічне мислення — природна частина людської психології та культури і часто служить способом впоратися з невизначеністю. Однак, це також призводить до ірраціональних переконань і поведінки, які заважають людині приймати обґрунтовані рішення або розуміти причинно-наслідкові зв’язки. В деяких випадках магічне мислення може бути симптомом проблем із психічним здоров’ям, наприклад ОКР. Люди вірять у забобони з різних причин і фактори, що сприяють цим віруванням складні та багатогранні. 📍Психологічний комфорт. Забобони забезпечують відчуття комфорту та контролю в невизначених або непередбачуваних ситуаціях. Віра в забобони створює відчуття впливу на долю або в силу запобігання негативним результатам. 📍Культурний і соціальний вплив. Люди можуть прийняти забобони, оскільки вони передаються з покоління в покоління і розглядаються як частина культурної ідентичності і, часто, є глибоко вкоріненими в традиції. 📍Когнітивні упередження. Схильність до когнітивних упереджень, таких як упередження підтвердження та ілюзорна кореляція може спонукати бачити зв’язки там, де їх немає. Забобони, також, посилюються, коли люди згадують випадки «спрацювання» маловірної поведінки та ігнорують випадки, коли це не спрацьовувало. 📍Страх перед невідомим. Віра в забобони створює відчуття передбачуваності та заспокоєння, навіть якщо віра не ґрунтується на наукових доказах. 📍Випадкові події. Якщо після виконання магічної дії відбувається щось позитивне чи негативне, люди приписують результат саме цим діям, навіть якщо причинно-наслідкового зв’язку немає. 📍Емоційна прив’язаність. Магічне мислення часто вкорінюється в житті людей через сильну емоційну прив’язаність. Предмети, ритуали чи вірування, пов’язані із забобонами мають сентиментальну цінність або емоційне значення, тому від них важко відмовитися. 📍Еволюція. Дослідники припускають, що забобони можуть мати еволюційну історію. Віра в забобони могла дати перевагу до виживання в середовищі предків, заохочуючи людей уникати потенційно ризикованої поведінки. 📍Відсутність наукових знань. Коли люди мають обмежені наукові знання або розуміння природних явищ, вони звертаються до магічного мислення, щоб пояснити події, які здаються їм незрозумілими. Магічне мислення має як позитивний, так і негативний вплив на психіку. ❤️Позитивний вплив: 🔺Емоційний комфорт 🔺Механізм подолання 🔺Впевненість і відчуття власної ефективності 🔺Соціальна підтримка та відчуття приналежності 💔Негативний вплив: 🔻Ірраціональна поведінка 🔻Занепокоєння та нав’язливі думки 🔻Упередженість підтвердження 🔻Залежність 🔻Перешкоджання особистій відповідальності 🔻Ефект плацебо 📌Далеко не всі вірять у забобони, а скептицизм і критичне мислення кидають виклик магічному мисленню. Однак, магічні ритуали та забобони дуже відрізняються в різних культурах і в окремих людей, і те, що одна людина вважає забобонами, інша розглядає як звичайну культурну чи особисту практику.