Борис Філатов

Особисте. … У стрічці та новинах ви, мабуть, вже встигли побачити чимало дописів посадовців та держчиновників щодо Конгресу місцевих та регіональних влад, який під головуванням Президента провели на Закарпатті. Безумовно, під час засідання йшлося про багато важливих питань. Від проходження опалювального сезону та бюджету на наступний рік до підтримки наших оборонців та цивільних людей, звільнених із полону. Утім я хочу поділитися суто особистими враженнями. Бо 1200 км шляху в один бік я подолав точно не заради низки протокольних фото. … Справа в тому, що Конгрес – це захід, який передбачає як офіційне, так і неофіційне спілкування. А в країні, де триває війна, керівникам держави, членам уряду, регіональним лідерам, керівникам військових адміністрацій та мерам дійсно важливо бодай зрідка бачитися та говорити одне з одним наживо. Обмірковувати проблеми та виклики поза софітами телекамер. І хтозна, можливо навіть вечеряти разом. Зрештою, саме таке звичайне людське спілкування допомагає більшості з нас остаточно не збожеволіти на своїй роботі. … Крім того, участь у Конгресі допомагає краще зрозуміти те, що нині відбувається на зовнішньополітичній арені. І, відверто кажучи, керівник Офісу Президента докладно та аргументовано зміг розтлумачити багато нюансів. А ще, такі зустрічі дозволяють помічати те, що багато хто лишає поза увагою. Наприклад, наскільки втомлений нині Президент. І як попри все він продовжує рухатися в шаленому ритмі, витримуючи вкрай велике навантаження. Як моральне, так і фізичне. … Тож кожен Конгрес – це не якесь пустопорожнє збіговисько, загорнуте в красиву телекартинку. Це багатоплановий майданчик, де вкотре розумієш, що таких як ти – із клятим графіком 24/7 та нескінченним ворохом негараздів – в Україні реально сотні. Що серед них також десятки тих, кому важче ніж тобі. Особливо хлопцям та дівчатам, що очолюють прифронтові громади. … І що можливість говорити про реальні проблеми, ставити запитання та отримувати на них відповіді, дивлячись при цьому одне одному в очі, завжди краща за сидіння в своїх окремих інформаційних бульбашках. … Дякую всім, кого зміг побачити за цей вкрай насичений день. А фото буде тільки одне. Де я усміхаюся. Я дуже рідко усміхаюся зараз. … Поїхав додому. Знову 1200.

Через ворожий удар вночі у місті зачепило близько десятка приватних та багатоквартирних будинків. Серед ушкоджень, на щастя, лише вибиті шибки. Комунальники вже стали до ліквідації наслідків. Із людьми поруч також адміністрація району та благодійники. Працюємо.

Важко збагнути радість деяких колег стосовно того, що селище Слобожанське тепер стало «містом». Бо виглядає все це і дивно, і сумно водночас. Але поки новина про те несеться мережею, а шановні колеги описують шалені перспективи мешканців «ще одного міста», я пропоную зануритися у передісторію питання. … Це буде корисна інформація – і не лише для мешканців Слобожанського. Тож Слобожанське тривалий час було частиною Підгородного – допоки у 80-ті роки минулого століття його не виділили в окреме селище. Повертати відрізаний тоді житломасив назад сенсу ніхто не побачив. Тож згодом колишнє Ювілейне перетворюється на Слобожанську ОТГ. А за часів ще попередньої влади Слобожанське також почали активно насичувати грішми. Чи то щоб дошкулити обласному центру, чи щоб бюджети «освоювати» на будівництві. А тепер це буде вже не селище, а окреме «місто», чиї 14 тисяч мешканців на 10 квадратних кілометрах, не лише їздять працювати здебільшого до Дніпра, а й повністю сидять на комунікаціях обласного центру! … Поки нові «містяни» радіють своєму новому статусу, я хочу нагадати, що тепер «місту» Слобожанське необхідно буде створити власний водоканал ( бо всі нинішні договори у них із «Дніпроводоканалом»), окреме теплоенерго ( бо три котельні у Слобожанському є власністю Дніпра ) та решту структур управління житловим господарством ( бо комунальні підприємства одного міста не можуть мати ані мереж, ані абонентів у іншому місті ). Це потребуватиме певного часу, але це – неминуче! Комунальні послуги для переведених від Дніпра абонентів найімовірніше будуть коштувати значно дорожче, бо в будь-якому випадку, вся вода до Слобожанського йде через Дніпро. То чому ж, якщо Аули продають Дніпру воду за комерційною ціною, ми повинні дотувати інше «місто»? Як і вартість проїзду. Бо відтепер для нового «міста» Слобожанське, що знаходиться через дорогу від міста Дніпро, тариф рахуватиметься як для міжобласних перевезень. І міські маршрутки туди їздити вже не зможуть. Або ж доведеться від кордонів міст йти пішки. Тож, любі мої, створюйте власний департамент транспорту, який буде замовником на перевезення та шукайте рухомий склад самостійно. І не тому, що Філатов – людожер, а тому що інакше воно не працює, бо є закон та процедура! Дивиться, ми вам нічого безоплатно не подаруємо. … Можна поставити запитання: чому замість ухвалення закону «про міські агломерації», який валяється у парламенті, якщо не помиляюсь, з 2017 року, великі міста просто розтинають на шматки – навіть попри усвідомлення демографічної ями, про яку горлають зусібіч? Але відповідь навряд чи буде. Тож чому б не досягти «досконалості» на наявному шляху? Давайте робити «міста» ще й з районів Дніпра. Скажімо, місто Новокодацьк або місто Соборне. Чи створимо нарешті Слобожанську область. Щоб Слобожанське було там обласним центром. А чому б ні? … Це звісно гіркий сарказм. Але ті, хто зараз радіє появі «нового міста», поки не розуміють ( чи не хочуть розуміти ) наслідків. І справа не лише в рахунках за користування комунікаціями. Та, наприклад, іншій формулі розрахунку освітньої субвенції. І не в осмисленні факту, що статус міста на папері не зробить зі звичайного селища реального міста. Та вже точно не перенесе його ані в часі, ані у просторі. Суть у тому, що, замість нормального світового підходу укрупнення мегаполісів, наші розумнички з парламенту та уряду, навмисно обирають недалекоглядну дурість, платити за яку доведеться звичайним людям. І ще. Статус міста дозволяє новим «міським головам» нараховувати значно більшу зарплату. Може ще й тому вони так за цим бігають? … Але чого я ото? Робіть як знаєте. За дурість та амбіції завжди потрібно платити. Повну ціну. Рано чи пізно.

Із подивом спостерігаю за дискусією довкола «ЛГБТ-скандалу» із львівським УКУ. Бо від безпосередньої події суперечки перейшли у вже геть дикі площини. Деякі «діячі» вже звинуватили Львів у тому, що він занадто «патріархальний» та «показово набожний» … Я ж натомість просто розповім дуже коротку історію зі свого життя. Якось під час одного мого закордонного відрядження наші партнери запросили мене до себе на вечерю. Це була пара відкритих геїв, котрі лише виявили звичайну гостинність. А втім, мені, як людині «старої закалки», це видалося дещо дивним. Тож, йти чи ні, я вирішив порадитися з дружиною, на що здобув неперевершену відповідь: «Боря, ТИ ТАКЕ БИДЛО, яке жодного гея ніколи не зацікавить. Йди, не бійся». :)) … Залиште людей у спокої разом із їхньою орієнтацією. Ті, кого лякає, що за ними невпинно полюватимуть геї, заспокойтеся. Вкрай сумнівно, що ви цікавите бодай когось із них:) УКУ також залиште у спокої. І Львів. Бо у нас в країні вистачає реальних проблем. … Та й загалом – ви б так із росіянами воювали, як скубетесь щодо того всього у коментарях. «Так люблю той Львів, що бракує ми слів» ❤️

Це був божевільний склад парламенту. Де змішалися всі: від колишніх ригів до командирів добробатів та націоналістів, від паскудних олігархів до відвертих жебраків, від депутатів декількох скликань до зовсім випадкових людей. Ми сперечалися, сварилися, а інколи билися між собою. Але ніколи не були мовчазним стадом, що тисне на кнопки «по команді». … Спочивай с Богом, божевільний спікер божевільного парламенту. Мав честь бути з тобою знайомим.

Стрічка всіяна світлинами першачків та школярів різного віку. І це такий ранок, коли вкотре розумієш, що попри цю кляту війну, життя невпинне і в ньому є місце радості та щирим усмішкам. … Колись, у вже далекому 2018-му, у Дніпрі ми заборонили участь чиновників і депутатів у шкільних лінійках. Щоб не набридали довгими промовами. Тож я навіть тут не розписуватиму, як ми зробили укриття в навчальних закладах, як продовжуємо термомодернізацію їхніх будівель та встановлюємо там сонячні станції на випадок знеструмлень. Як ми підтримуємо наших педагогів та втілюємо освітні проєкти, цікаві дітям та вчителям. Чи як облаштовуємо нові навчальні бази у профтехучилищах міста, що стають прикладом для всієї країни. Або як розвиваємо наші музичні та спортивні школи. Загалом — робимо все, щоб єдиний освітній простір Дніпра був якісним, стійким та безпечним. Надаючи системну підтримку нашим Силам оборони зокрема. Бо це обовʼязок міста. … Але ж найбільша цінність — у наших людях. У дітях, що повсякчас дивують нас, дорослих, своєю сміливістю та вмінням долати труднощі. У педагогах, які вже давно навчилися робити свою святу справу незважаючи на сирени, блекаути та решту викликів. І звісно ж — у батьках, чиї нерви серед цього всього на заздрість міцні. Це справді ваш день. Сповнений легких хвилювань, нових очікувань та розуміння того, як швидко плине час. … Мої щирі вітання всім, для кого цей ранок був дійсно особливим. Легкого, цікавого та змістовного навчання. Головне — бережіть себе та завжди дбайте про безпеку.

Цей допис багатьом може не сподобатись. Надто тим, хто живе в парадигмі «чорно-білого» світу, перебуває у власній інформаційній бульбашці або ж працює суто на «свою» аудиторію. Ні. Я не той, хто «і нашим і вашим». Я той, хто просто говорить те, що думає. … 1. Так, великий респект Нацполу та СБУ, котрі абсолютно чітко й оперативно відпрацювали вбивцю Андрія Парубія. 2. Так, я точно знаю, що там є російський слід та мотив. Але про це нехай заявляють ті, хто має відповідні повноваження. 3. Ні, немає жодної конспірології. Просто наші правоохоронці швидко та якісно виконали свою роботу. 4. Так, законопроєкт 12439, який вже встигли обісрати професійні активісти, теоретично може бути використаний для маніпуляцій. 5. Ні, він – не корупційний. Ба більше, близько десятка професійних адвокатів, із якими я мав розмову, високо оцінюють цю законотворчість. 6. Подобається вам чи ні, проте коли депутати роблять правильні речі, вони – молодці, а коли неправильні – вони довб@йоби. Живіть тепер із цим. Світ не чорно-білий, а правду говорити легко та приємно.

Іноді краще мовчати, аніж говорити. … Абсолютна аморальна та хамська відповідь Управління державної охорони стосовно претензій суспільства щодо вбивства Андрія Парубія. Я ще раз повторю. Ваши мерзенні ревнощі до тих, хто в опозиції/не лиже сраку/чи просто розумніший, залиште при себе. Ми всі дорослі хлопці та дівчата та бачимо, що якщо держава хоче когось охороняти, то вона знайде до цього можливості. Починаючи від статусу свідка в кримінальний справі і закінчуючи просто…просто тим, як ваши колеги охороняють різну наволоч на кшалт «джокера». Просто мовчить. Не соромтесь.

Тільки-но вчора я написав про «мовчазні ревнощі» і про те, що керівники держави ( чомусь ) не вважають частиною своїх обов’язків захищати навіть тих, хто їм не подобається. А вже сьогодні вбито Андрія Парубія. Не просто опозиціонера та одного з лідерів Майдану – а голову Верховної Ради, секретаря РНБО та, фактично, одного з керівників Держави свого часу. … Доволі ганебно виглядають сухі дописи, мовляв, «ну ми тут зараз розберемося, всі доручення правоохоронцям роздані» … Це виклик усім нам. Країні, суспільству, елітам. Кожному, хто стояв на Майдані та боровся за Україну із 2014 року. Навіть якщо вони вам не подобаються. Удаючи, що це буденна подія, ви демотивуєте всіх: країну, суспільство, еліти. Де оперативне інформування людей, на яких може бути скоєний замах? Де державна охорона колишніх керівників держави? Де політичні/дипломатичні реакції на демарші іноземних держав проти українських патріотів? Де? Де? Де? Недобре, не по-людськи. Гидко. … А братику Андрію, тобі я нагадаю пункт 1 Декалогу: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї». Ти не зрадив ані себе, ані свої принципи, ані Україну. Спи спокійно, Великий Лицарю.

У будинках, що знаходяться біля епіцентру нічної атаки росіян, вже відновлюється подача води. Тепер основне — повернути людям нормальну потужність електроенергії. Йдеться про кілька сотень адрес, і місто постійно на зв’язку з енергетиками. Також від ночі на прилеглих вулицях працюють бригади комунальників та спецтехніка. Прибирають уламки та лагодять пошкоджені мережі електротранспорту. Крім руйнувань у приватному секторі, у багатоповерхівках загалом обійшлося без суттєвих ушкоджень. Вкотре дякуємо нашим силам ППО та рятувальникам. І працюємо далі — разом із військовою адміністрацією, благодійниками та силовиками.

Про скандал із Мадяром та мовчазні ревнощі можновладців. … Поки мережами несеться новина про те, що Угорщина заборонила вʼїзд командувачу СБС Мадяру, незле буде згадати інший угорський вибрик, але дворічної давнини. Тоді цілий держсекретар (!) Офісу Орбана (!!) Янош Надь записав про мене (!!!) трихвилинне відео де, з-поміж загального потоку свідомості про «Дніпропетровськ», закидав мені шовінізм та ненависть. Те «звернення» потім тягали всі російські інфопомийки. Я ж нагадаю, з чого все почалося наприкінці січня 2023-го, коли Орбан офіційно порівняв Україну з Афганістаном та сказав, що у нас тут «нічия земля». … «Орбану. На русском. Неполиткорректное. … Во-первых, сучья рожа, «ничья земля», не у нас, а у вас. Мы тут жили тысячелетиями, а не приперлись из-за Урала. … Во-вторых, надо быть особо одаренными, что вас ненавидели везде: от Румынии со Словакией до Сербии с Украиной. Трианонский договор - это ведь в наказание за историческое скотство. … В-третьих, ваши зверства и постоянное желание угодить тиранам в каждой мировой войне, сделали вас историческими изгоями. … В-четвертых, надо быть уж совершенными подонками, чтобы простить Советам и их наследникам 56-й год. … В-пятых, надо быть окончательными моральными уродами, чтобы сидеть «под зонтиком» Евросоюза и НАТО и крутить всем дули. Выйдите из под «зонтика», и мы, вас, бл@дей, вынесем в три дня. … Скоты. Нет, не венгерский народ. А выродки, которые там у власти.» … Аби не скандал із Мадяром, я б і не пригадав, що, крім росії, я персона нон грата ще й в Угорщині. Принагідно дякую орбану та решті його сучих пик, що оживили мені цей спогад…. … А втім я ж завжди казав, що я – як той невловимий Джо, чиї думки, поради та клопоти нікого не цікавлять. Вочевидь через це тодішній випадок зі мною, на відміну від ситуації з Мадяром, пройшов геть непоміченим. Жодної реакції. Цілковите мовчання від українських дипломатів, урядовців, правоохоронців і не лише. … Але хіба вперше? Насправді щоразу за цією тягучою тишею відчуваються хворобливі ревнощі. Угорські високопосадовці звертаються до тебе та називають українським шовіністом – най буде…. Тобі «виписують» 9 років тюрми в росії та відкривають проти тебе кримінальну справу в Білорусі – ну з ким не буває… Щодо тебе спливають чергові погрози убивством – нічого надзвичайного… … Складається враження, що як би ти не відстоював свою державу в публічній площині, що б не робив для неї на своєму місці та скільки б не допомагав армії, найперше, що ти здобудеш – це чиїсь мовчазні ревнощі. А нащо ж тоді рвати серце та кричати в порожнечу? Питання, звісно, риторичне. … Тож у підсумку. Мадяру – моя всеохопна підтримка. І не лише тому, що я так само був в його шкурі. ( якої не помітив жоден український посадовець ) … І так. Я буду боротися за нашу Державу навіть тоді коли ті, хто повинен допомогати, будуть робити вигляд що їх це не стосується…

Вшановуючи пам’ять наших полеглих захисників, кожен і кожна з нас — сьогодні і завжди — згадує своїх рідних, коханих, друзів, колег, однокласників чи просто знайомих. Усіх, кого немає поруч, бо їх забрала війна. Усіх, хто без вагань йшов і хоробро давав відсіч ворогу, — аж до останнього бою. Усіх, чий героїзм рятував іншим життя, — на фронті і в мирних містах. Із 2014-го та вже після 2022-го смуток втрат так чи інакше торкнувся кожної родини. Це — спільний біль. Його не притлумити словами і не вирвати з серця. Тому Дніпро продовжуватиме працювати, щоб і надалі підтримувати Сили оборони всім необхідним. І довіку берегтиме пам’ять про всіх оборонців, котрі за свободу українського народу та незалежність Української Держави заплатили найвищу ціну.

Ви ж знаєте, що я ніколи не коментую чужі управлінські рішення. Я відповідаю суто за самого себе. І ще за ту ділянку роботи, якою повинен опікуватися. … Сидимо. Вечеряємо. Пацани приїхали в гості з короткої відпустки. “Пацани”. Пацани, дідько, яким під “полтос” кожному:)) Я кожного з цих «пацанів» знаю десь по 25 років. Мої найближчі друзяки. Зимою 2022-го ці «пацани» пішли воювати. А деякі навіть в 2015-му. І воюють дотепер. Просто воюють. Воюють не прохаючи друга-мера «посприяти», аби їм знайшли кращі посади. … Аж ось заговорили про останні рішення щодо «дітей 18-22» І «пацани» кажуть: «Та ой, бл@, ми й без них впораємся. От у мене є підлеглий із позивним «Галілей». Ну тобто в нього окуляри як телескоп!» А інший: «Та нє, нах@ра мені твій «Галілей»? У мене в підрозділі є позивний «Ламбада». У нього одна нога на пʼять сантиметрів коротша за іншу!» Сидять, регочуть. Через сльози. … Мої найближчі друзі «Пацани» під полтос+ Зі хворими спинами, скаліченими колінами та артеріальним тиском. Котрі за три з половиною роки повномасштабної війни жодного разу не просили друга-мера відправити їх до тилової частини. … Іноді, коли хочеться ухвалити «правильне управлінське рішення», надто на перспективу ймовірних виборів, варто подумати про тих, хто тягне цю лямку з 24 лютого 2022 року. Чи з 2015-го. … Ніколи, ніколи, мені не буде соромно за своїх «пацанів». Пацанів 50+

Наші друзі з німецького міста Кельн надали Дніпру ще чотири укомплектовані карети швидких. Вони допоможуть нашому єдиному медичному простору, і ми використовуватимемо їх насамперед для транспортування поранених бійців. Загалом, мабуть, вже кожен дніпрянин знає, що за роки війни саме з Кельном у нас сформувалася найпотужніша співпраця. Ми маємо безстрокову угоду про партнерство та побратимство — першу, яку Кельн уклав із іншим містом за понад десять років. І вони надавали нам дуже багато різного обладнання. Пожежні машини, обладнання для рятувальників, генератори, подарунки для дітей, тощо. Дійсно, у Дніпра дуже багато побратимів у різних країнах. Проте ніхто не допомагає нам більше за Кельн. Тож дякую всім людям цього міста, всьому німецькому народові та своїй подрузі — потужній німецький політикині, пані меру Кельна Генрієтті Реккер, а також німецько-українській організації «Синьо-Жовтий Хрест».

Володя, міський голова Херсона, повернувся з полону… Дуже добре з ним був знайомим. Він завжди ввічливий, спокійний та тихий. … Така інтелігентна людина ніколи б не могла бути мером. Всі так думали… … Знаходячись в полоні він відмовився від обміну. Сказав, щоб замість нього віддали важкопораненого. … Тихий, ввічливий. Зі сталевими яйцями. На таких, як Він,, тримається Україна…

Вони вірили, коли весь світ не вірив. Вони боролися, коли весь світ стояв осторонь. Вони молилися, бо знали, що Бог їх почує. … Тоді, як і зараз - нам давали три дні. І помилилися. Сьогодні, в День Незалежності, слова цієї молитви, написані в далекому 1936-му, звучать особливо потужно. Бо за нашими спинами - сотні тисячі Героїв. … «Україно, Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітру кавказького, шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника Батька Хмеля, тріюмфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських Дзвонів. Нехай в Тобі відроджуся, славою Твоєю опромінюся, бо Ти, все життя моє, бо Ти, все моє щастя. Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки, принеси мені зойки катованих в льохах і тюрмах, і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття, міць, щоб сміло я йшов у бій так, як ішли герої за Тебе, за Твою славу, за Твої Святі Ідеї; щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, Кінґірі і Воркуті, геройську смерть героїв Української Нації, Української Національної Революції — полковника Євгена Коновальця, Басарабової, Головінського, Шухевича, Бандери та славну смерть Данилишина і Біласа, і тисяч інших незнаних нам, що їх кості порозкидані, або тайком загребані. Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці мойому. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай мойому! У тюрмах і тяжких хвилинах підпільного життя, рости мене до ясних чинів. В чинах тих, хай знайду я смерть солодку, смерть в муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі ВІДВІЧНА УКРАЇНО, МОГУТНЯ І СОБОРНА!” … Зі святом, Рідна!

Мав добру нагоду зустрітися з нашими ветеранами та їхніми близькими. Загалом ми планували, що це буде спільна регата, до якої долучаться наші дніпровські спортсмени та тренери. Погода, втім, нам не поступилася. Але, як зауважили хлопці-військові, злива настрою не перешкода. Тож дійсно. Поговорили, провели час одне з одним. Хай навіть у брезентовому шатрі. Бо саме живе людське спілкування є однією з основ ветеранського простору, який системно розвиває Дніпро. Тому місто завжди дослухається та підтримує будь-які ініціативи, що допоможуть нашим героям-оборонцям наново звикнути до мирного життя. Був щиро радий всіх бачити. А для змагань на крейсерських яхтах вже обрали інший, сонячний день.