Львівський дощ

❄️ Львівські школярі вже наступного тижня вирушають на зимовий відпочинок Більшість навчальних закладів запровадять канікули з 24 грудня, утім у частині шкіл вони стартують раніше. Для більшості дітей зимові канікули триватимуть до 11 січня. ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

❗️На Чернігівській запроваджують односторонній рух З 19 грудня рух дозволено лише в напрямку від вул. Ю. Руфа до вул. Пекарської. Таке рішення прийняли, щоб полегшити доступ до шпиталю, особливо для швидкої та спецтехніки. ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

❗️Через валізу, яка «сама їде аж зі Львова», повністю зупинено рух потягу Перемишль-Київ ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

💔🕯Сотні людей заспівали легендарну «Яворину» під час похорону Степана Гіги на Личаківському кладовищі На могилі посадили ялину із Закарпаття, а весною посадять явориру. На прощанні був присутній автор слів пісні Степан Галябарда. На цвинтарі він зачитав реквієм, який написав 12 грудня – у день смерті колеги. ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

🥮 Пряниковий Львів 🎥: antoniosavl ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

💔 Труну зі Степаном Гігою винесли з храму під гучні аплодисменти та мелодію трембіти ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

🙏 Сотні львів’ян прийшли попрощатися з народним артистом Степаном Гігою Нагадаємо, що о 15:00 на площі Ринок розпочнеться загальноміське прощання. ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

💔 Мангуста Рікі передали в Домівку врятованих тварин, бо господарі не змогли утримувати тварину у квартирі Через обмежений простір у мангуста був стресовий стан. Наразі Рікі під наглядом і в умовах, максимально наближених до природних. ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

Трансформери у Львові? ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

🎄Різдвяний Львів. У цю пору року він надзвичайно чарівний ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

Львів. В'їзна брама Східних Торгів. Ліворуч видно купол павільйону Рацлавицької панорами. Фото міжвоєнного періоду ХХ ст.

«Кар'єра» Завінського обірвалася за класичним сценарієм 90-х. 21 червня 1994 року, того вечора, у своїй квартирі на Левандівці він приймав двоюрідного брата Юрія. Близько 23:35 Орест вийшов провести гостя до автостоянки. Вулиця була темною і тихою. Тишу розірвав голос із темряви: — Хто тут Завіня? Це було не запитання, а ідентифікація цілі. Орест обернувся і побачив чоловіка в камуфляжі. Перший постріл із пістолета ТТ схибив, другий влучив Завінському в шию. Брат Юрій кинувся на допомогу, але кілери працювали групою: з припаркованої поруч білої «дев'ятки» вдарила автоматна черга. Шансів не було. Стікаючи кров'ю, авторитет знайшов у собі сили піднятися на другий поверх до дверей власної квартири, де й помер. Похорон Ореста Завінського перетворився на гротескну демонстрацію сили кримінального світу. До Львова з'їхалися «делегації» з Києва, Ужгорода, Тернополя, Кривого Рогу, Донецька та Молдови. Траурний кортеж розтягнувся на кілометри, паралізувавши рух у місті. Дві деталі того дня шокували львів'ян найбільше. По-перше, у колоні бандитських іномарок були помічені автомобілі з дипломатичними номерами - свідчення глибоких зв'язків Завінського з міжнародним криміналом. По-друге, працівники ДАІ та міліції, які перекривали вулиці, віддавали честь катафалку - принаймні, так описували ці події тогочасні газети. Виходить, що представники правоохоронних органів салютували людині, яка роками ігнорувала закони цієї держави Смерть Завінського запустила спроби героїзації його образу. З нього почали ліпити «галицького Робін Гуда». Проти цього міфу виступив журналіст-розслідувач Омар Узарашвілі, опублікувавши жорсткий викривальний матеріал. Реакція «спадкоємців» була миттєвою. Як згадував сам журналіст, брат покійного з «биками» заблокував його в редакції і поставив ультиматум: спростування або фізична розправа. Узарашвілі розумів: йти в міліцію марно - правоохоронці самі боялися «Роксівських». Порятунок прийшов із середовища професійного криміналу, яке жило за іншими правилами, ніж новоявлені рекетири. Журналіст звернувся до Ігоря Френкеля - авторитетного львівського блатного. Френкель розсудив ситуацію згідно з неписаним кодексом: «Злодій має красти, мєнт - його ловити, а журналіст - про це писати. І тоді все буде за правилами». Дзвінка авторитета вистачило, щоб «наїзд» припинився. Наступного ранку брат «Завіні» зателефонував і вибачився перед журналістом. За однією з версій, фізична ліквідація Завінського стала наслідком жорсткого перерозподілу потоків у контрабандному бізнесі, зокрема й наркотрафіку. В останні роки життя йому приписували тісні зв'язки з корумпованими високопосадовцями правоохоронних органів. Ця співпраця дозволяла «Роксівським» безперешкодно контролювати ситуацію на західному кордоні. Його показове вбивство біля власного будинку стало сигналом: старі домовленості анульовано, а правила гри змінилися. Текст: @criminologist_7 ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔

Угруповання «Рокс» Зоряний час львівських наперсточників закінчився у 1990 році. Настала ера рекету. «Завіня», маючи за спиною десятки бійців - колишніх спортсменів та вуличну молодь, - трансформував свою бригаду в потужне організоване злочинне угруповання. Епіцентром діяльності став район Залізничного вокзалу. Штаб-квартира угруповання базувалася біля Палацу культури залізничників. Саме ця локація дала назву найпотужнішому ОЗУ Західної України - «Роксівські». Ця споруда має цікаву історію, що пояснює назву банди. Будинок зводили впродовж 1932–1937 років за проєктом польського архітектора Ромуальда Міллера. Великий зал Дому профспілки залізничників у 1938–1944 роках використовували як кінотеатр «Роксі» (в оригіналі «Roxy»). Ця назва через пів століття стала брендом місцевої мафії. Саме під стать цій респектабельній локації лідер угруповання формував і власний стиль, що кардинально вирізняв його на тлі однотипної маси місцевого криміналітету. Завінський свідомо будував імідж «нового дона». Він намагався дистанціюватися від стереотипного образу «братка» у спортивному костюмі: часто з'являвся на людях у білій сорочці, справляючи оманливе враження інтелігента. Але за цим фасадом ховалася жорстка система. Спершу «Роксівські» взяли під контроль привокзальні ринки торгівлю автозапчастинами, а згодом поширили вплив на елітний сектор: готелі, будівельні фірми. Подейкували, що під їхнім «дахом» опинилися навіть окремі держпідприємства. Такса була фіксованою: від 10% до 20% прибутку. На відміну від банд «бєспрєдєльщиків», Завінський продавав не страх, а сервіс. Він гарантував, що за ці гроші бізнесмена ніхто інший не чіпатиме. Як згадував один з його компаньйонів: «Він чітко знав, де його, а де наше... Від цієї людини великою мірою залежав спокій у місті». Рівень його реальної влади ілюструє хрестоматійний випадок, який описує журналіст Микола Савєльєв. Коли у лідера «Народного Руху» В’ячеслава Чорновола викрали автомобіль, офіційна правоохоронна система виявилася безсилою. Полковник МВС був змушений просити Завінського про допомогу: - Орест, чуєш, знайди машину, бо там начальство мене дістало. Завінський відповів із притаманною йому прямотою: - Менти мене замахали, самі нічого не можуть зробити.

21 червня 1994 року, того вечора, у своїй квартирі на Левандівці він приймав двоюрідного брата Юрія. Близько 23:35 Орест вийшов провести гостя до автостоянки. Вулиця була темною і тихою. Тишу розірвав голос із темряви: — Хто тут Завіня? Це було не запитання, а ідентифікація цілі. Орест обернувся і побачив чоловіка в камуфляжі. Перший постріл із пістолета ТТ схибив, другий влучив Завінському в шию. Брат Юрій кинувся на допомогу, але кілери працювали групою: з припаркованої поруч білої «дев'ятки» вдарила автоматна черга. Шансів не було. Стікаючи кров'ю, авторитет знайшов у собі сили піднятися на другий поверх до дверей власної квартири, де й помер. Похорон Ореста Завінського перетворився на гротескну демонстрацію сили кримінального світу. До Львова з'їхалися «делегації» з Києва, Ужгорода, Тернополя, Кривого Рогу, Донецька та Молдови. Траурний кортеж розтягнувся на кілометри, паралізувавши рух у місті. Дві деталі того дня шокували львів'ян найбільше. По-перше, у колоні бандитських іномарок були помічені автомобілі з дипломатичними номерами - свідчення глибоких зв'язків Завінського з міжнародним криміналом. По-друге, працівники ДАІ та міліції, які перекривали вулиці, віддавали честь катафалку - принаймні, так описували ці події тогочасні газети. Виходить, що представники правоохоронних органів салютували людині, яка роками ігнорувала закони цієї держави Смерть Завінського запустила спроби героїзації його образу. З нього почали ліпити «галицького Робін Гуда». Проти цього міфу виступив журналіст-розслідувач Омар Узарашвілі, опублікувавши жорсткий викривальний матеріал. Реакція «спадкоємців» була миттєвою. Як згадував сам журналіст, брат покійного з «биками» заблокував його в редакції і поставив ультиматум: спростування або фізична розправа. Узарашвілі розумів: йти в міліцію марно - правоохоронці самі боялися «Роксівських». Порятунок прийшов із середовища професійного криміналу, яке жило за іншими правилами, ніж новоявлені рекетири. Журналіст звернувся до Ігоря Френкеля - авторитетного львівського блатного. Френкель розсудив ситуацію згідно з неписаним кодексом: «Злодій має красти, мєнт - його ловити, а журналіст - про це писати. І тоді все буде за правилами». Дзвінка авторитета вистачило, щоб «наїзд» припинився. Наступного ранку брат «Завіні» зателефонував і вибачився перед журналістом. За однією з версій, фізична ліквідація Завінського стала наслідком жорсткого перерозподілу потоків у контрабандному бізнесі, зокрема й наркотрафіку. В останні роки життя йому приписували тісні зв'язки з корумпованими високопосадовцями правоохоронних органів. Ця співпраця дозволяла «Роксівським» безперешкодно контролювати ситуацію на західному кордоні. Його показове вбивство біля власного будинку стало сигналом: старі домовленості анульовано, а правила гри змінилися.

«Галицький нуар». Зліт і страта Ореста Завінського Доки Крим здригався від вибухів у війні «Сейлема» та «Башмаків», а Донбас ділили між собою жорсткі промислові клани, у Львові формувалася своя, унікальна кримінальна екосистема. Тут, у старовинному місті, злочинність мала свій особливий почерк та колорит. Її обличчям у 90-х став Орест Завінський. Для міліції він був зухвалим рецидивістом, для бізнесу - надійним «дахом», а для вулиці - легендарним «Завінею». Орест Іванович Завінський народився 1962 року у Львові. На момент свого злету на початку 90-х він вже мав за плечима солідний кримінальний багаж, який краще за будь-які легенди характеризує його спеціалізацію. Згідно з матеріалами справ, він був неодноразово судимий. Перелік статей Кримінального кодексу УРСР чітко малює еволюцію його кар'єри: крадіжка, шахрайство, вимагання та викрадення транспортних засобів. У середині 1980-х Завінському приписують організацію та «кришування» «всенародно улюбленої гри» у наперстки. Цей промисел став класичною схемою накопичення стартового капіталу для багатьох кримінальних лідерів України тих часів. По суті, йшлося не про азартну гру на удачу, а про жорстко налагоджений шахрайський конвеєр. Столик називали «станком». За ним працював «нижній» (маніпулятор), а ажіотаж створювали «верхні», які заманювали жертв і, в разі потреби, силою гасили конфлікти. З міліцією діяла негласна домовленість: наперсточникам виділяли певний час для роботи, після чого вони мали негайно зникнути. Приблизно за годину бригада «заробляла» від 1–3 тисяч рублів - колосальні кошти. Азарт був настільки сильним, що наївні громадяни програвали останні заощадження та навіть золоті обручки. Правоохоронці, маючи свою стабільну частку, заплющували на це очі. ▪️Угруповання «Рокс» Зоряний час львівських наперсточників закінчився у 1990 році. Настала ера рекету. «Завіня», маючи за спиною десятки бійців - колишніх спортсменів та вуличну молодь, - трансформував свою бригаду в потужне організоване злочинне угруповання. Епіцентром діяльності став район Залізничного вокзалу. Штаб-квартира угруповання базувалася біля Палацу культури залізничників. Саме ця локація дала назву найпотужнішому ОЗУ Західної України - «Роксівські». Ця споруда має цікаву історію, що пояснює назву банди. Будинок зводили впродовж 1932–1937 років за проєктом польського архітектора Ромуальда Міллера. Великий зал Дому профспілки залізничників у 1938–1944 роках використовували як кінотеатр «Роксі» (в оригіналі «Roxy»). Ця назва через пів століття стала брендом місцевої мафії. Саме під стать цій респектабельній локації лідер угруповання формував і власний стиль, що кардинально вирізняв його на тлі однотипної маси місцевого криміналітету. Завінський свідомо будував імідж «нового дона». Він намагався дистанціюватися від стереотипного образу «братка» у спортивному костюмі: часто з'являвся на людях у білій сорочці, справляючи оманливе враження інтелігента. Але за цим фасадом ховалася жорстка система. Спершу «Роксівські» взяли під контроль привокзальні ринки торгівлю автозапчастинами, а згодом поширили вплив на елітний сектор: готелі, будівельні фірми. Подейкували, що під їхнім «дахом» опинилися навіть окремі держпідприємства. Такса була фіксованою: від 10% до 20% прибутку. На відміну від банд «бєспрєдєльщиків», Завінський продавав не страх, а сервіс. Він гарантував, що за ці гроші бізнесмена ніхто інший не чіпатиме. Як згадував один з його компаньйонів: «Він чітко знав, де його, а де наше... Від цієї людини великою мірою залежав спокій у місті». Рівень його реальної влади ілюструє хрестоматійний випадок, який описує журналіст Микола Савєльєв. Коли у лідера «Народного Руху» В’ячеслава Чорновола викрали автомобіль, офіційна правоохоронна система виявилася безсилою. Полковник МВС був змушений просити Завінського про допомогу: - Орест, чуєш, знайди машину, бо там начальство мене дістало. Завінський відповів із притаманною йому прямотою: - Менти мене замахали, самі нічого не можуть зробити. «Кар'єра» Завінського обірвалася за класичним сценарієм 90-х. Текст: @criminologist_7 ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔

Львів 1980-х. Вулиця Патона. ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

Ханукію встновили у Львові.

Якби «Сам удома» знімали у львівському громадському транспорті 📷: АТП-1 ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

⛸️ Нова ковзанка «На Льодах» на Стрийській-Науковій 🎥: alenilluminat ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️

🕯 Труну Степана Гіги вже занесли до храму ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ ☔️