Михайло Подоляк

Яка ймовірність того, що масовий ґвалтівник/убивця, який скоює свої злочини демонстративно, обнуляє при цьому будь-які конвенції, раптом знову стане «законослухняним» прихильником міжнародного права? Яка ймовірність того, що країна, яка свідомо перетворилася на військово-трудовий табір, остаточно викоренила права та свободи своїх громадян, поставила самій собі за єдину мету існування «війну заради війни» та несамовито зневажає демократію, раптом відмовиться від мілітаризації, агресивності, експансіонізму, авторитаризму та ідеології ненависті й стане добропорядним представником сучасного людства? Якщо ваша відповідь хоч на йоту відрізняється від «0,0%», тоді ви так і не зрозуміли безумовної людоїдської суті сучасної Росії. І це трагедія...

Глобальні суперечності надто очевидні. І що довше умовний «табір демократій» не здатний відповісти на принципове питання, що робити з Росією, то більшої впевненості набуває умовний «альянс нестабільності». А ця відповідь передбачає зовсім інший підхід до війни у Східній Європі, яка вже триває, до постачання зброї на поле бою, до інвестицій у спільні військові виробництва, до інформаційної війни. Агресивно провокують глобальний світоустрій і ламають правила зараз не лише Рф, Іран і КНДР. Активно втручаються в порядок денний радикали, ультраправі, терористичні організації різних масштабів і різної територіальної приналежності. Вони явно намагаються підвищити ставки, відчувши запах крові тих же демократій, і зіграти по-крупному. Висновок? Відсидітися не вдасться. Перечекати не вдасться. Відвернутися не вдасться. Завзято не дивитися вгору не вдасться. Перенести на «завтра» (на майбутні політичні еліти) ухвалення рішень не вдасться. Бюрократично заговорити проблему не вийде. Все поступово йде до того, що вирішити треба «тут і зараз». В Україні насамперед…

Війна дедалі більше заходить на територію безумовного агресора – Рф. І це про справедливість та історичну невідворотність. Газовий термінал у Ленінградській області – вкрай чутливе відлуння агресії. Будьмо відвертими: лише три паралельні процеси приведуть нас до правильного фіналу – обовʼязкові тактичні поразки Рф на полі бою, тотальна ізоляція Рф у міжнародних інститутах (передусім у Радбезі ООН) і повна втрата Росією можливості отримувати суттєві надходження від продажу сировини… Розумію, що дехто продовжує вважати за можливе брати участь у «зароблянні додаткових премій на Рф, даючи останній змогу обходити заборони». Але це питання часу й остаточного прийняття демократіями аксіоми: доки Рф існує в путінському вигляді, ризики фатальні для всіх. Тому справжні санкції неминучі. Навіть якщо світ буде нездатний загальмувати роботу економіки агресора, це обов’язково станеться за логікою самої війни. Неможливо запустити механізм кривавого конфлікту та не зазнати абсолютних втрат самому. Особливо після двох років повномасштабної війни. Багато що в прямому й переносному сенсі згорить. Неможливо розпочати агресію проти сусідньої держави та сподіватися на тиху покірність жертви й незмінність роботи своєї олігархічно/корупційної економіки. Прізвище винного в тому, що по всій Росії палають нафтогазові підприємства й військові заводи, відоме. Імперія занурюється в пекло, і субʼєкт «Путін» ефектно роздмухує там вогонь. На своїх територіях. Тому що платити все одно доведеться сповна…

Про очевидне. Але все ще не для всіх… Так от, економіка Росії майже в 14 разів більша за економіку України. Разом з тим сукупні ресурси антивоєнної (демократичної, проукраїнської) коаліції значно перевищують російські, тому питання програшу Рф не мало б узагалі стояти. Водночас ми заходимо на третій рік повномасштабної війни, коли Рф завдяки третім країнам та компаніям-прокладкам навчилася обходити санкції, збільшила оборонний бюджет і разом з Іраном та Північною Кореєю активно розвиває повноцінний «терористичний ОПК». У демократії немає часу на довгі дискусії та бюрократію – зараз глобальний Захід стоїть перед вибором: дати Україні необхідну допомогу чи безповоротно програти диктаторській Росії, яка значно поступається можливостям держав НАТО. Виграш Рф змінить долю не лише України, а й системи міжнародної безпеки загалом, де рацію матиме не той, хто діє в межах закону, а той, хто здатен на більше насилля. Якщо демократія не зможе захистити себе, політична воля громадян на виборах буде очевидною.

Два головні меседжі, які Росія активно поширює в ці дні будь-якими (офіційними та неофіційними) каналами. Перший – вимога до всіх «негайно почати перемовини про перемир’я», «примусьте Україну відмовитися від спротиву». Другий – повернення до вкрай неадекватних погроз застосувати ядерну зброю, які просто на камеру висловлює експрезидент, заступник голови Ради безпеки РФ Медведєв. Не говоритимемо про очевидну психічну неадекватність авторів такої «дипломатичної стратегії». Також не даватимемо оцінку суб’єктності самого Медведєва. Відзначимо очевидну слабкість, істеричність, бажання отримати передишку, які проглядаються в цих російських повідомленнях. Давайте об’єктивно. Попри все економіка РФ усе-таки зазнає суттєвих втрат від санаційного тиску, і це не дає змоги продовжувати фінансування війни в достатньому для такої інтенсивності обсязі; інфраструктура великої кількості російських регіонів стрімко руйнується зсередини; армія зазнає величезних втрат. «Дайте нам паузу, зупиніть тиск, ми хочемо переформатування, накопичення!» – буквально волає Кремль. Для України та її союзників це знак дієвого ефекту, що мають спротив ЗСУ та західні санкції. У цей критичний момент удари по окупантах та економічні обмеження треба лише посилювати. Це єдина дорога до миру. Все інше – шлях до масштабування війни…

Глобальна нестабільність зростає. Ще одна масштабна точка військової напруженості – Червоне море, у якому єменські хусити активно знищують міжнародне морське право, міжнародну навігацію. Такого беззаконня більшає в різних частинах світу... Ще раз наголошу на важливій обставині, яку обов’язково треба враховувати в прогнозах та аналізах ситуації. Росія, розпочавши велику війну у Східній Європі/Україні та демонстративно зруйнувавши всю архітектуру глобальної безпеки й глобального права, зневаживши конвенції, міжнародні інститути, показала приклад усім специфічним агресивним режимам: «Сьогодні час безкарних убивств, атак, руйнувань. Атакуйте та вбивайте». Водночас Росія часто виступає прямим чи опосередкованим донором, фінансистом, консультантом багатьох ескалацій у різних регіонах, бо вкрай зацікавлена перенаситити країни демократій безліччю конфліктів і в такий спосіб частково відвернути їх від допомоги в головному протистоянні – в Україні. Висновок простий: повернути світ до правил, до стабільності, до передбачуваності можна лише після краху/програшу путінської Росії. Будь-які інші рішення тільки провокуватимуть інші руйнівні процеси...

Є пропагандистський песимізм, у який певні зацікавлені особи хочуть занурити Україну та її партнерів, і є абсолютно інша реальність. Так от, у цій реальності дуже складні дні для анонімних акаунтів із російськими прапорцями: сьогодні активно надходять різні повідомлення про роботу наших союзників на суттєве посилення України. Перше: збільшені конкретні національні військові пакети. Друге: багаторічні програми підтримки та спільні інвестиції в новий формат глобальної безпеки. Третє: остаточне прийняття розуміння, що Росія в такому вигляді – це вкрай небезпечно для сучасного світу і це безкінечна війна/розруха в різних проявах… Новий держсекретар в іноземних справах Камерон заявив у парламенті, що Британія готова підтримувати нас роками. Важливе рішення про виділення військової допомоги ухвалив парламент Італії. Плани підтримки України на високому рівні з певною конкретикою щодо спільних військових виробництв обговорюють у ЄС і НАТО. На повному ходу потяг, що тягне рішення про передачу Україні заморожених активів РФ: потрібні логістичні та юридичні остаточні кроки. Сенатори-республіканці та Білий дім дуже близькі до угоди, яка розблокує американську допомогу. Обидві партії, до речі, чітко усвідомлюють, що інвестиції в Україну – це інвестиції в глобальне лідерство США, демократій і в стабільні правила. Усе це інформація з офіційних брифінгів, комюніке, дипломатичної пошти. Звісно, всі ми з нетерпінням чекаємо, як це конспірологічно прокоментує «ботоферма ФСБ», проросійське лобі, різноманітні інтернет-фріки та офіційні «джерела» в Москві, які щодня «знищують» 100 500 одиниць натівської техніки…

Безумовне й абсолютне бажання вбивати, нападати, атакувати, захоплювати, ґвалтувати та руйнувати чуже, принагідно демонструючи максимальну ненависть до демократій та свобод – і є єдиною «національною ідеєю сучасної Росії». Саме про це свідчать соціологічні дослідження хлопців з університету Чикаго (NORC). Все конкретно, у вбивчих цифрах, по поличках, без ілюзій і традиційних фантазій «про Росію, з якою можна цивілізовано розмовляти чи перемовлятися»… І тому спокою більше не буде, домовитися не вдасться, досягти компромісу не сподівайтеся. Жодного шансу. Принаймні поки Росія не програє й поки не припинить свого існування в нинішньому політико/агресивному форматі. Адже проблема не лише в умовному «путіні», «федеральній пропаганді», сировинних грошах, олігархічній змові, а й у тому, що в російському суспільстві тотально домінує бажання вбивати всіх чужих, ідеологія ненависті… Час це в повному обсязі усвідомити і прийняти. І не просто прийняти, але зробити правильні висновки про власне (демократичне) майбутнє, про правила, про стабільність, про гарантії євроатлантичної безпеки, про міжнародне право, про фундаментальне право на свободу й життя…

Повторю, якщо хтось іще не зрозумів фундаментальних трансформацій, що відбуваються в глобальній політиці… Росія ВЖЕ сформувала максимально агресивний альянс. Хтось належить до нього відкрито, хтось – потай, беручи участь у фінансуванні певних програм або в невоєнних діях. Рф позначила свій інтерес і підтягнула до альянсу країни, які готові просто зараз масштабно й демонстративно проливати кров: воювати, вбивати, захоплювати, руйнувати. Ці країни передусім інвестують у військові виробництва, накопичують військову техніку, формують значні мобілізаційні резерви, перетворюючи свої суспільства на безправні військові табори. Тож що відбуватиметься далі, якщо Росія не програє? Перше: альянс точно не розпадеться добровільно. Навпаки, посилюватиме агресію та підвищуватиме ставки, нескінченно провокуючи, оплачуючи та починаючи конфлікти. «Демократії», що відчули присмак крові, захочуть іще більше крові, ще більше жертв, ще більше паніки. А це означає, що війна буде масштабована в будь-якому разі... Друге: до альянсу, який, по суті, просто зараз ракетними атаками переписує міжнародні правила й цинічно узаконює право на масштабний геноцид громадян іншої країни, приєднуватимуться інші нестабільні й авторитарні режими, які захочуть «легалізувати» і своє право на пожирання демократій та інших країн... Третє: глобальної стабільності не буде, правил не буде, гарантованого права не буде, свобод не буде, безпеки не буде. Буде постійне очікування війни, участь у війні, перегляд національних бюджетів, погіршення якості життя... Зрозуміло, що хочеться просто перечекати цей період «воєнної турбулентності» та повернутися до звичайного життя. Але не вийде. Ніяк. Рішення все одно доведеться ухвалювати. Або зараз вкластися в безпеку, або завтра воювати на набагато більшому театрі воєнних дій…

Стратегія Росії на цьому етапі війни абсолютно зрозуміла й прозора… Обов'язково «пересидіти» країни демократії та проукраїнську коаліцію, песимізуючи настрої, щоб категорично не програти й не нести відповідальності за воєнні злочини… Масштабно провокувати будь-які осередки напруженості, будь-які ескалації, будь-які конфлікти в різних точках світу, щоб відволікти глобальні ресурси від підтримки України… Проводити масові ракетні обстріли територій і цивільного населення України, щоб спровокувати гуманітарні катастрофи та реалізувати справжні (геноцидні) цілі війни… Систематичний обстріл із території Росії прифронтових міст України, щоб перетворити ці території на випалену землю та використовувати це як базовий пропагандистський аргумент: «бійтеся нас і далі та погоджуйтеся на наші умови, тому що для нас не існує жодних гуманітарних правил і конвенцій»… Продовження «м'ясних штурмів» на пріоритетних напрямках, щоб мати хоч якісь результати й таким чином виправдати внутрішню мілітаризацію та перетворення країни на мобілізаційно-трудовий табір... Формування стійкого альянсу з максимально негативістськими режимами (іранський, північнокорейський) з обов'язковим розширенням за рахунок інших недемократичних країн і терористичних організацій… Різке нарощування обсягів пропаганди, що песимізує, з паралельними спробами втрутитися в підсумки виборчих кампаній ключових демократичних країн... Проте для всіх цих маніфестних спроб встояти протиотрута «російській стратегії» існує. Саме час її активно застосовувати.

Жодного маскування вже не існує… Рф у межах своєї відвертої геноцидної війни вперше завдала ударів по території України за допомогою ракет, отриманих з… Північної Кореї. Маски остаточно знято. Московський режим більше не приховує своїх намірів, не намагається видати масштабну загарбницьку війну за міфічну «денацифікацію». Тепер він б’є по українцях ракетами, отриманими з держави, де громадян морять у концтаборах: за незареєстроване радіо, розмову з туристом, за перегляд серіалів. Ще ніколи в історії класична «Вісь зла» не мала вигляду настільки очевидного, карикатурно злочинного: Росія – Іран – Північна Корея. Режим (Рф), який мастить одяг опозиціонерів отрутою, об’єднався з деспотією (КНДР), де неугодних чиновників розстрілюють із зеніток, і фанатиками (Іран), які вішають людей за інакшу сексуальну орієнтацію. Питання все ще полягає в тому, чи зможуть сили добра, проукраїнська коаліція укласти максимально дієвий союз, який поставить крапку в існуванні «Осі зла» XXI сторіччя.

Можна скільки завгодно розповідати на засіданні Ради безпеки ООН про те, що «Рф досягне своїх кривавих цілей в Україні і всіх переможе», але майже два роки війни чітко свідчать про наступне. Перше: Рф у фіналі програє, тому що «держава» такого типу не потрібна сучасному світу. Друге: два роки війни вже довели неспроможність Рф, і лише кількість потенційних смертників, яких Рф відправляє в чужу країну, відтягує час фінального краху кримінальної імперії. Третє: жодних військових цілей в Україні у Рф немає, а є лише масштабне вбивство громадянського населення іншої країни. Четверте: масштабні ракетні атаки мають тільки геноцидні наміри, і тому вони повинні збиватися ... У будь-якому разі всі офіційні представники Рф, зокрема й ті, що ображають своєю присутністю міжнародні майданчики, матимуть змогу відсидіти тривалі терміни у спеціальних в'язницях за масові воєнні злочини. Просто дочекайтеся фіналу…

Будь-яка внутрішня дискусія в будь-якій партнерській країні про необхідність допомоги Україні потребує аналізу й оцінки базових тез, які є абсолютними після майже двох років війни... Перша: Росія/Путін розпочали повномасштабну криваву війну з великою кількістю жертв не для того, щоб «укласти мир», не досягнувши своїх руйнівних цілей. Друга: Росія/Путін не обнуляли б власну репутацію та не закопували б у землю / саджали б в інвалідні крісла пів мільйона власних громадян задля невеликого фрагмента чужої території. Їм треба все й одразу, і обов’язково з величезною кількістю вбивств, депортацій, вигнань. Третя: питання спільних інвестувань в обороноздатність України – це швидше питання про те, чи хочеш ти особисто в прямому ефірі спостерігати, як Росія/Путін жорстоко вбивають десятки чи сотні тисяч громадян іншої країни, і чи готовий ти це прийняти й на це погодитись. Ну й головна теза, яку вже можна активно обговорювати: чи готові ми (жителі будь-якої європейської країни) до великої війни та воювати самостійно, якщо Росія/Путін не програють нині, а, навпаки, отримавши великий практичний досвід геноцидної війни та гарантованої безкарності, підуть далі розширювати свої авторитарні угіддя.

Див не буває. І дива обов’язково трапляються. Світ завжди був сповнений парадоксів. Так от, саме сьогодні, у наше друге «воєнне» Різдво, треба визнати цей парадокс. З одного боку, дива поки що не сталося, а Росія так і не усвідомила всю свою огидність і кривавість. Тож продовжує атакувати, відправляти ракети по цивільних, нарощувати військові виробництва, гнати своїх дітей-м’ясників у м’ясні штурми, фінансувати тероризм і провокувати нестабільність у різних регіонах, щоб відвернути увагу. І доки вона (Рф) не програє, крові, зламаних доль, знищеного міжнародного права, катастроф буде багато... З іншого боку, справжнісіньке диво вже сталося. Україна вистояла та продовжує ефективний опір. Частково витіснила Рф з акваторії Чорного моря, показала, що Крим уразливий, тож буде напевно звільнений. Продовжує стабільно утримувати лінію фронту й контратакує на різних напрямках. Має сталу підтримку міжнародної коаліції. Перебудовує ЗС на марші й шукає технологічні рішення, що дадуть змогу остаточно обнулити військовий та агресивний потенціал Росії. Саме так і буде у фіналі. Просто вірте в різдвяні дива й робіть усе необхідне для їх... реалізації…

Странно. Рф теряет целые воинские части. Элитные – десант, морпехи, спецподразделения, контракт. 87 % «регулярки», в которую перед полномасштабным вторжением было закачано невероятное количество денег и которую буквально демонизировали во многих странах, уничтожено. Рф панически выводит остатки своего «черноморского флота» в бухты Новороссийска и уже молча молчит о тотальном контроле в акватории Черного моря. Рф истерически ищет снаряды/амуницию где угодно и живет уже в долг перед КНДР. Рф проводит бесконечный рекрутинг в своих вечных лагерных зонах, отправляя и отправляя зеков на войну. Рф не имеет ни малейшего продвижения нигде, заваливая всё трупами и сожженными остовами своей бронетехники… Но мы продолжаем упорно читать в медиа дивные рассказы о том, что украинское наступление не так успешно, как могло бы быть (если за основу брать классический двухчасовой голливудский блокбастер), и что, наверное, надо начинать договариваться с… убийцей, который сам в шоке. Странно. И ещё раз странно. Чтобы что? Чтобы демотивировать собственных политиков и их избирателей? Чтобы позволить Рф надеяться, что и в этот раз есть шанс уйти от ответственности? Чтобы не рассказать о «вопиющих успехах» (сарказм) россиян и тем самым затянуть споры о необходимости наращивания военных производств и помощи Украине? Может, все-таки вернёмся к стандартам и начнем справедливо описывать происходящее на поле боя? И расскажем, к примеру, куда исчезли целые орденоносные гвардейские российские дивизии и что случилось с ключевыми полевыми генералами Теплинским, Завадским и еще десятком прочих? Потому что объективная картина войны несколько иная, и, несмотря на все сложности, Украина продолжает почти два года эффективно противостоять милитаристской Рф…

Давайте про справжні реалії вже завтра… Ген/інспектор Бундесверу Карстен Броєр закликає німців… готуватися до оборонної війни, але визнає, що в нинішньому стані німецька армія не здатна захистити свою країну та союзників по НАТО. Це і є єдині справжні реалії. Які, до речі, чудово розуміє й Рф, чому й поводилася у Європі завжди зухвало. Зрозуміло, що ані Німеччину, ані будь/яку іншу європейську країну не слід критикувати за це – десятиліття спокійного життя у Європі змусили багатьох вірити в можливість вічного миру, дієвість міжнародного права й бізнес/орієнтованість тієї ж сировинної Росії. Всі помиляються, але на виправлення цієї помилки підуть роки – побудова армії, здатної протистояти російській воєнній машині, вимагає часу. Зараз цей час Європі дарує ефективний спротив України. ЗСУ довели, що можуть, уміють і будуть нищити російські мілітарні спроможності й надії на домінування. Дайте нам необхідний ресурс, і Україна стане неприступною стіною, яка дасть змогу перебудувати глобальну безпеку.

Проміжні дискусії в американському парламенті щодо надання значної допомоги Україні, так само як і подібні періодичні дискусії в європейських політичних елітах, викликають захват у московських пропагандистів. Тому що вони (ru-пропагандисти) повертають собі… тимчасову надію на те, що не доведеться відповідати за злочин агресії. Що війна затягнеться, а там можна буде досидіти до чогось «компромісного». Що «не в них пропало» й тому можна продовжити геноцидити інший суверенний народ. Готовність частини глобальних еліт ризикнути долею України, щоб не ухвалювати відповідальних рішень і залишити світ у старій політичній архітектурі (де є частково впливова РФ, що вже вмерла як глобальний гравець), підбадьорила російських ідеологів війни. Останнім часом, до речі, було помітно, що риторика ворога від традиційного експансіоністського «КОЛИ ми переможемо» змістилася до панічного «ЯКЩО ми переможемо». Блокування допомоги Україні підняло російських монстрів пропаганди з могили. Тепер кремлівські телевізійні голови знову розмірковують, як найкраще покарати українців за прагнення до волі, скільки треба вбити цивільних, щоб зламати спротив. Тому все просто: дискусії в демократичному світі – це дуже добре, але, коли має місце війна, треба конкретно дотискати ворога відповідними інструментами, треба чітко малювати для нього його обовʼязкове юридичне майбутнє. Так і буде врешті/решт. Але все ж таки бажано швидше прийняти єдине потрібне рішення: Україна має отримати все необхідне для того, щоб Росія відправилася на історичне переродження та покаяння…

ЗСУ… Хлопці вже довели, що не треба боятися «російських чортів зі зброєю та боєголовками», якими ще вчора всіх лякали. Вони вже переписали воєнну історію. Наочно показали, що таке сучасний тип війни та як такою війною ефективно керувати. В умовах постійного дефіциту ресурсів і за відсутності стабільного постачання… Принагідно обнулили репутацію російської армії, укотре довівши, що при всіх своїх pr-казках воюють росіяни лише величезною кількістю живої сили, якої не шкода. Продемонстрували приклад синхронізованих оборонних і наступальних тактик і стратегій усередині великої та довгої війни. У будь-якому разі вже довели, що демократії вміють захищати свої цінності… Зрозуміло, що попереду ще багато непростої роботи, яку обов'язково потрібно виконати. Тому що за спиною сім'ї, діти, своя земля та право на життя. І тому, що ворог прийшов убивати, руйнувати й ненавидіти. І цей ворог розуміє лише силу, кулак у зуби, показове знищення неоімперських амбіцій. Було непросто, сьогодні складно, буде тяжко. Але треба йти вперед. І так, День ЗСУ – це день пам'яті та день великої надії…

​​Вже)… Гра в маленьку «велику політику». У реалізацію амбіцій. В активне проштовхування свого «я». Бездоганна у своїй передбачуваності… «українська забава». Незалежно від того, що справді є важливим і ризиковим. Інфантильна загалом звичка. Та все ж. Політика у вільній країні, безперечно, корисна. Тому що про дискусію, пошук тих самих рішень, заміну негативу на надію через випуск пари. І все б нічого. Але… місце, час, тональність. Скажімо так, традиційна публічна істерика, яка в нас грайливо називається «політичним процесом», розв’язує сьогодні три вкрай огидні завдання. Несвідомо, звісно. Перше дивне завдання: всепропальне «всі проти всіх» повністю деморалізує внутрішній ринок, суспільство. А навіщо думати про щось, якщо все майже закінчилося? Справді, адже росіяни армадно вдиралися до нас, добровільно множили свою репутацію на нуль, розмінювали свої сировинні монополії в європейських країнах всього лише на захоплення... невеликої частини країни, яку люто ненавидять. Тому далі вони не підуть, і, отже, можна… Можна що? Розірвати внутрішні світи й так виснаженого українського суспільства?  І тому друге: наша внутрішня політична істерика ідеально мобілізувала... Росію. Принаймні у верхах, в управлінських та силових «елітах». «Дотиснемо! – вважають вони. – Тому що в Україні… пішла традиційна внутрішня рубка». І звідси третє завдання нашого нинішнього політпроцесу: загнати партнерів у реальний шок. Справді, навіщо нам допомагати, якщо ми починаємо «покусувати» одне одного? Стоп. А хіба не можна обговорювати проблеми, що накопичилися? Хіба знову «не на часі»? Завжди на часі. Тільки з одним застереженням. Якщо самозруйнуватися, до смерті розсваритися всередині, то який результат у підсумку треба отримати? Крутіше воювати? Мати різке зростання бажання партнерів нам допомогти? Піти на домовленості з Росією? Ага. Їм потрібна лише капітуляція… Висновок. Немає. Але хто хоче, може просто продовжити працювати. Як учора, як позавчора, як усі ці чортові 650 воєнних днів. Тому що Росія продовжить вбивати. І найбільше їй подобається встромляти свій іржавий «руськомірський» ніж у спину/горло тим, хто слабкий і готовий стати на коліна.

Росія, навмисно починаючи масштабну війну в Україні, виходила лише з безумовного бажання тотально знищити суб’єктність і суверенітет України, захопити, поглинути й розорити якнайбільше українських територій, поставити на чолі зруйнованої країни маріонетковий уряд, залишивши країну в тотальній залежності від бажань і планів самої Росії. Більш масштабний план Рф передбачав шляхом ініціювання кровопролитної війни з Україною налякати західні еліти, розпочати процес реставрації СРСР і забезпечити подальше агресивне домінування на Європейському континенті. Тому ні в лютому/березні 2022 року, ні в будь-який інший час, ні тим більше сьогодні жодних «реальних переговорів про мир» не було й не могло бути. Не треба жити в ілюзіях. Рф ніколи не вела переговори – вона ультимативно вимагала визнати її право вбивати. Нині Рф продовжує показувати, що їй треба «виконати всі завдання СВО», домогтися юридичного визнання прав власності Росії на всі анексовані території, а головне, за жодних обставин не програти у війні, щоб не нести відповідальності за масові демонстративні воєнні злочини. Тож будь-які заяви країни-агресора про «переговори» або про те, що «Рф ніколи не мала наміру завойовувати Україну», навіть незважаючи на очевидне масштабне вторгнення, масові вбивства цивільного населення, системне облаштування на окупованих територіях катівень і фільтраційних таборів, викрадання дітей, – це безумовна спроба виправдати агресію, уникнути відповідальності, зняти із себе звинувачення в односторонній агресії з очевидними геноцидними намірами і... отримати оперативно/тактичну паузу в самій війні. Щоб за час паузи остаточно занурити партнерів України в інформаційний хаос, внести корективи у свою воєнну стратегію, оновити військові виробництва та різко наростити руйнівні дії на наступному етапі війни. Росія ніколи не пропонує реальних переговорів, доки не зазнає вагомої поразки.