Борис Філатов

«Я так хочу, Чтобы лето не кончалось, Чтоб оно за мною мчалось, За мною вслед. Я так хочу, Чтобы маленьким и взрослым Удивительные звёзды Дарили свет»(с) … Співає та посміхається.

Я завжди казав, що це Місто - сильних чоловіків та красивих жінок. Місто зі своїм характером. Місто, що завжди конкурувало з Дніпром. Місто, яке фактично ніколи не хотіло підпорядковуватися обласному центру. Місто сили. Місто волі. Місто, що вписало в український спротив чимало славетних сторінок. Місто - друг. Місто - товариш. Місто - брат. Славетний Кривий Ріг сьогодні святкує ювілей. 250 років. … Найкращі вітання від Дніпра! Люблю.

Вони страшенно любили разом залазити на моє ліжко та валятися в ньому вдвох. Певна річ, це зовсім неправильно з погляду кінології. Та я переконаний, що собаки мають бути щасливими, і лишень тоді вони не матимуть агресії. … А ще вони дуже любили сидіти біля вікна та дивитися удвох кудись вдалечінь … А ще… … Тепер, на жаль, це все в минулому. Бо мені довелося їх розлучити… :((( … І справа навіть не в тому, що двоє домінантних альфа-самців, вагою під 100 кілограмів кожен, ніколи між собою не ладнатимуть. Конкуренція за увагу господаря (читай – ватажка зграї) тут теж не є основною. … Усе через різні програми поведінки, що закладені в цих породах. Не вірте, мовляв, алабаї агресивні до людей. ПРАВИЛЬНИХ, справжніх, вихованих та розумних алабаїв люди НЕ цікавлять. Бо ж алабаїв розводили, аби ті охороняли отари овець. Підсвідомо вони сприймають як загрозу інших істот на чотирьох кінцівках. А от двоногих – ні. Тож ви ніколи не навчите алабая любити інших собак. І навіть котикі. Усім котикам, коли алабай їх бачить, краще сидіти на деревах. Радше навіть на дахах. … А от англійським мастифам котики нецікаві взагалі. Утім як інші собаки. Лишень до людей вони ставляться із помітною недовірою. Адже мастифів розводили як тілоохоронців. Ні, ні, мій милий хлопчик ніколи ні на кого не кидається. Він лишень наче стіна стає між мною та іншою людиною ( навіть дуже близькою ) і ... просто дивиться. Кровавими очима. А ще. Ще він охороняє… холодильник. І не приведи Господи комусь чужому спробувати його відкрити… … І як колись писав Редьярд Кіплінг: «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох, Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог». Тож як не прикро, але англійський мастиф та азіат-алабай ніколи не будуть разом. … Тепер вони живуть у мене за різними адресами (добре, що є можливості). Проте точно почуваються щасливими. А я розриваюся між ними. Бо ж серце не поділиш…

Офіційно У цій війні Дніпро залишається головним медичним хабом. Тому розвиток єдиного простору наших лікувальних закладів є ключовим пріоритетом. Ми хочемо закрити всі потреби в обладнанні. Місто використовує для цього власні кошти і так само залучає допомогу наших міжнародних партнерів. Лише за останній час від наших закордонних друзів, з якими я постійно спілкуюся, — зокрема у відрядженнях — міські лікарні Дніпра отримали устаткування на близько 4,5 млн грн. Апаратура сучасна і функціональна. Та головне — вона допоможе розвантажити медичний персонал та зробити зусилля наших героїв-лікарів ще більш ефективними.

Офіційно Щоразу, як ми зустрічаємося з маріупольцями, які переїхали до нас у Дніпро, то згадуємо шлях, котрий пройшли за ці понад три роки повномасштабної війни. Я пишаюся тим, що Дніпро першим став на допомогу людям Маріуполя. Що перший центр «Я — Маріуполь» було відкрито саме у нашому місті. Що наші герої-водії долучалися до евакуації переселенців. Що Дніпро ніколи не був і не буде осторонь. Організаційно, адміністративно та матеріально. Як у міжнародному проєкті розбудови соціального житла, так і в будь-яких інших ініціативах. Це — наш борг перед маріупольцями. Адже вони вже теж наші любі дніпряни.

Офіційно Дніпро завжди радо вітає будь-які ініціативи, здатні допомогти та підтримати найвразливіших — дітей, в чиї життя втручаються війна та жорстокість. Як велике прифронтове місто, що прийняло найбільшу в країні кількість переселенців та залишається її головним гуманітарним хабом, ми добре знаємо, як це важливо. Тому створення Центру захисту прав дитини, що відтепер працює на базі представництва Уповноваженого ВР у Дніпрі, — це приклад того, як має бути. Коли влада на всіх рівнях обʼєднує зусилля, залучає ресурси міжнародних партнерів, аби захистити тих, хто потребує цього найбільше.

Неофіційно Я вже писав у грудні 23-го року про національного героя Фінляндії Сімо Гяюгя, який «лише за підтвердженими даними, вбив зі своєї снайперської гвинтівки понад 500 окупантів. І ще 200 – з автомата. Його називали «Біла смерть». Він – найефективніший снайпер за всю історію світових війн. Маленький чоловʼяга зі зростом у 161 сантиметр, якого жахалися росіяни по всій лінії фронту. У 40-градусний мороз Сімо просто лягав на сніг і чекав. Годинами. Він умів чекати. Лишень за один день Сімо був спроможний відправити у пекло до 25 окупантів. … А ще він набирав до рота сніг – аби диханням не виказати своє місце розташування. Набирав до рота сніг. У 40-градусний мороз. І чекав. Він був тяжко поранений, але помер у 96 (!) років. І до кінця життя він дуже любив собак. … Треба навчитися чекати. Хоч би як було важко. Це основний урок, який дали мені фіни». … А ось тепер продовження цієї історії. Мені нарешті вдалося побувати в рідних місцях Сімо. Поговорити з людьми, котрі знали його особисто, та поспілкуватися із сусідами. Пам’ять Сімо ми вшанували разом із мерами двох фінських міст – Юккою Бергманом із Руоколахті та Гаррі Анттілою із Раут'ярві. Усім, хто цікавиться біографією Сімо, розповім лишень декілька фактів, яких не знайти ані в історичній літературі, ані в інтернеті. 1. Сімо був напрочуд скромною людиною. Є тільки одне фото, де він зображений у першому ряду. Скрізь, попри свій невеликий зріст, він намагався стояти ззаду. 2. Його зріст був навіть не 161 см, а – 158. 3. Сімо ніколи не стріляв із дерев, натомість робив це виключно із закритих позицій. 4. Очікуючи помсти росіян, він до кінця життя тримав під подушкою пістолет, а всю зброю в будинку – зарядженою, І хоча таке заборонено законом, поліція не звертала на це уваги. 5. Навіть у свої 70 років (!) Сімо навчав снайпінгу фінських солдатів та без оптики (!!) влучав у мішень на 490 метрів! 6. Сімо ніколи не приписував собі зайвих «рекордів», тож коли данці написали про нього книгу, зауваживши, що він убив від 600 до 1000 окупантів, той зажадав спростування – уточнивши, що їх було «тільки 500». 7. Коли злодії обікрали його льох, він заявив, що звідти винесли яблучний сік. Злодіїв, на подив, швидко знайшли, проте зʼясувалося, що насправді в банках був самогон :)) Тоді Сімо почувався вкрай незручно через те, що обдурив поліцію. … Сімо вмів чекати. Тож і ми повинні дожити та дочекатися. … На згадку про Сімо я маю унікальний подарунок. Гільзу від його гвинтівки. За два роки до своєї смерті він разом із пошуковиками знайшов свою снайперську «льожку» та зібрав гільзи. Одна з тих 500 тепер у мене. А Сімо ніколи не хибив. Думаю, ви знаєте про що я…

Офіційно. «Тиждень Дніпра» в Гельсінкі добігає кінця. Утім ці дні були сповнені не лише офіційного спілкування, а й відвертих розмов. У кабінетах і на площах. У церквах та музеях. У трамваях і глядацьких залах. Бо крім співпраці та усієї допомоги, що надає нам фінська столиця, є ще дещо дуже важливе.

🔹«Ми ніколи не втомимося підтримувати Україну» 🔹«Це фантастично — просто бути з вами» 🔹«Ми памʼятаємо, що пережив наш народ, і бачимо — що переживає ваш»

Моральна підтримка. Щира та всеохопна. Готовність залишатися на боці добра та завжди тримати у своєму серці місце для Дніпра та всієї України. Ми раді, що маємо таких вірних друзів у Гельсінкі. І знаємо, що одного дня ми так само гостинно зустрічатимемо їх у нашому Місті.

Неофіційно. Як я вже писав, розповідаючи про Сімо Гяюгя, Фінляндія не має жодних ілюзій стосовно східного сусіда. Тож, коли вступаєш із фінами у довірливі стосунки, вони – як толерантні, спокійні та виважені люди, котрі надають перевагу послідовній роботі, а не пустим балачкам – обовʼязково діляться з тобою історією своїх родин. І так само, як зараз в Україні, у Фінляндії немає жодної сімʼї, яка б не понесла втрат під час Зимової війни. Тоді очевидним стає те, що в світі, на жаль, нічого не змінюється. … У військових музеях Фінляндії мені випала нагода на власні очі побачити декілька дуже відомих артефактів, серед яких так званий «хлібний кошик Молотова» та прапор 44-ї стрілецької дивізії. Як історику за першим фахом, вони, безумовно, були мені відомі й раніше. Тому, щоб не заглиблюватися в деталі, просто коротко розповім про те, що зараз робить їх вкрай знаковими. … Отож «хлібний кошик Молотова» є фактично касетною бомбою, розміром у людський зріст. Під час Зимової війни радянські війська закидали такими мирні фінські міста – намагаючись випалити там все живе. А потім Молотов із засцяними очима брехав, мовляв, то були «мішки з хлібом для голодуючих фінських трудящих». Нічого не змінюється. Тепер таку ж цинічну брехню, але вже про українські міста, виголошує сумний кінь російського МЗС. У 44-ї Київської стрілецької дивізії імені Щорса, чий прапор тепер висить у фінському музеї як військовий трофей, історія не менш жахлива. Просто почитайте про битву Раатській дорозі. 44-та дивізія формувалася в Житомирі та мала у своєму складі переважно самих лише українців. На початку Зимової війни їм було наказано «розрізати» Фінляндію навпіл. Проте вони потрапили у котли та були знищені вщент. Нічого не змінюється. Імперія воювала проти фінів, відправляючи туди українців. А зараз її бліда копія жене вже інші поневолені народи вбивати людей в Україні. … Аналогії страхітливі. Але нічого, на жаль, не змінюється. І не зміниться. Допоки не зникне росія.

Офіційно «Тиждень Дніпра» у Гельсінкі. У ці дні у фінській столиці проходить чимало зустрічей та заходів, присвячених нашому місту. За час, відколи ми уклали угоду про дружбу, Гельсінкі системно допомагають нашим школам, спорту, сприяють культурному обміну. Крім того, вони також надіслали до Дніпра низку спецтехніки для комунальників та рятувальників. Бо це — дружба, яку ми заклали на десятиліття наперед. І продовжуємо її зміцнювати. Так, війна змінила все навколо. Але, коли поруч з нами вірні друзі, їй не зломити нікого з нас.

Офіційно У новітній військовій історії України морська піхота по праву є символом нестримної моці. Із 2014-го, всупереч усім підступам війни, цей рід військ істотно зміцнів та продовжує рвати окупантів. На різних напрямках морпіхи відбивають штурми та знищують ворожу загрозу — зброєю, технікою та вмінням вибудовувати блискучі стратегії. Для них немає неможливого, адже їхня сила походить з вишколу, єдності та відданості. Дякуємо всім, хто боронить незалежність Української держави та захищає всі наші міста. Памʼятаємо про вічний борг перед тими, хто у цих запеклих боях поклав свої життя.

Коротка інструкція для всіх моїх читачів. Відтепер тут виходитимуть дописи із двома видами маркувань – «Офіційно» та «Неофіційно». Про це ви дізнаватиметься одразу на початку тексту. Тож. … Неофіційно. Зовсім скоро я вирушаю до Гельсінкі. Та обіцяю тут ділитися з вами усім, що відбуватиметься у фінській столиці. Та зараз хочу трохи розповісти вам про «sisu» – термін, який не має дослівного перекладу, однак вичерпно описує характер усієї Фінляндії. «Sisu» – це здатність черпати сили з цілковитого виснаження. «Sisu» – це незламна витримка робити те, що повинен, навіть якщо всі навколо вважають це божевіллям. «Sisu» – це про впевненість в тому, що найскладніші випробування даються для того, аби їх подолати. І хоча термін цілковито належить фінам, але перегукується також і з нашим українським менталітетом. Ми різні. Але ми дуже схожі. … Під час «Зимової війни» фіни не зважали на переваги радянської армії в чисельності та озброєнні. Натомість всі як один боролися за свою країну. Україну росіяни планували захопити за сумнозвісні три дні. Але повномасштабна війна триває вже четвертий рік. І фінів, і українців загарбники різних поколінь прийшли «звільняти». Проте отримали відсіч, якої не очікували. Колись важко було прогнозувати, якою буде доля Фінляндії після війни. Хоча світ так само захоплювався силою духу її вільних людей. А сьогодні це сильна країна НАТО. Тож «sisu» – це те, що фіни пронесли через десятиліття своєї історії. Ніколи не втомлюватися робити неможливе. … Якщо ви хочете більше дізнатися про «sisu», можете переглянути однойменний фільм ( я навіть залишу посилання на трейлер ). Або ж просто почитайте про цей термін в інтернеті. А ще, слідкуйте за моїм відрядженням. Бо серед новин про офіційні заходи, буде й дещо поза протоколом. Зрештою, коли я писав про Сімо Гяюгя, якого історія світових війн шанує як «Білу смерть», то робив це недарма. Я розкажу вам про нього ще багато цікавого. На звʼязку.

Офіційно. За роки цієї війни Дніпро не раз доводив, що попри всі виклики місто завжди дбатиме про тих, хто цього потребує. Тому ми розвиваємо єдиний соціальний простір та інклюзивне середовище. Щоб дати дітям (і не лише) дбайливий супровід та підтримку. Нині Дніпро — фактично єдине в Україні місто, яке повністю облаштувало та фінансує центр соціально-побутової адаптації для людей з ментальними порушеннями. Суто коштом громади. Ми створили якнайкращі умови. ✅Медичний та психологічний супровід. ✅Триразове харчування. ✅Заняття з розвитку логіки, дрібної та великої моторики. ✅Опанування навичок самообслуговування — від приготування легких страв до спілкування в магазині чи транспорті. Це дуже важливо також і для батьків, котрі мають змогу відпочити, розуміючи, що з їхніми дітьми працюють професіонали. Цю практику ми розширюватимемо. Адже нині центр працює для десятків підопічних віком від 7 років. Та, на жаль, кількість тих, хто потребує такої допомоги, є більшою.

✍🏻 Підписали угоду з Caritas Czech Republic — найстарішою благодійною організацією Чехії, що є також найбільшим у республіці недержавним постачальником соціальних та медичних послуг. Ми розбудовуємо співпрацю з усіма, хто прагне допомагати та підтримувати Дніпро не лише на словах. У випадку з Caritas Czech Republic місто вже має декілька успішних кейсів спільної роботи у посиленні двох наших лікарень. 🔹 розбудова реабілітаційного відділення в 6-й лікарні; 🔹облаштування безбарʼєрної вхідної групи у 16-й лікарні. Тепер ми формалізували наші відносини з фондом, щоб розширити взаємодію. Тож пріоритетною буде робота у напрямах реабілітації та захисту ментального здоровʼя.

Можливо, хтось з вас знає (а може й ні), та, крім посади міського голови, я також є викладачем одного з університетів Дніпра. Із настанням великої війни моя скромна академічна діяльність перетворилася на цикл відкритих лекцій, до яких можуть доєднуватися всі охочі — від студентів та аспірантів до викладачів різних вишів. 🟢 Щоб мати якомога ширший діалог із суспільством. 🟢 Розповідати про ситуацію в місті. 🟢 Пояснювати, яких заходів вживає місцева влада для стабілізації. Лише протягом останнього тижня лекція про соціально-економічний розвиток Дніпра в умовах воєнного стану зібрала близько тисячі слухачів. … Я щиро тішуся, що вона вийшла дійсно цікавою всім, хто задіяний в системі вищої освіти. І що в нас було достатньо часу на живе спілкування. … При цій нагоді, запрошую студентів долучатися до наступної відкритої лекції. Поговоримо про патріотизм як чинник державотворення України. Це — тема моєї докторської дисертації, яку я захистив ще у 2021 році. Обіцяю відповісти на всі запитання.

Шановні друзі, фоловери та всі, хто стежить за цим профілем у Фейсбуці. Я хочу повідомити вам, що йду звідти щонайменше на декілька тижнів чи, можливо, місяців. А може й назовсім. Усі, хто давно слідкує за моєю діяльністю ( не лише політичною, а й літературною ), знають, що з першого дня створення цього профілю його девізом була фраза: «Тут органічно не виносять ідіотів…». На жаль, та схоже, що ідіоти змогли перемогти навіть мене. Людину зі шкірою носорога. … Мені довелося навіть витерти останній пост про «козирів та шісток», бо десятки альтернативно обдарованих, котрі не розуміють, що таке сарказм, іронія чи алегорії, прийшли випорожнюватися у коментарях взагалі не по темі. Але остаточно мене вбило, коли реально психічно хворий із Житомира побачив, що я «відфотошопив» знесене незаконне будівництво. Так і написав «На фото будинок повернутий на 45 градусів». Ви розумієте, що все це геть нестерпно? Будь-який ненормальний аж із самого Житомира знає точно, що насправді ніхто будівництво не зносив. Весь Дніпро це бачить. А він із Житомира знає точно, що то омана!! Тож із засцяними очима виводить «брехливого мера» на чисту воду. Я втомився. Я реально втомився боротися з вітряками. Ідіоти пробивають мені карму. Надто коли впускаєш їх до свого життя... На жаль, соцмережі перетворилися на заповідник для безконтрольного розмноження разумово відсталих. … Тепер я суто в офіціалі. Про новини та події читайте на пабліку та тут у телеграмі. … До зустрічі. Сподіваюся, не найближчим часом.

Злочин 1944 року був нелюдським актом зла й жорстокості радянської машини. Депортація прирекла десятки тисяч кримських татар повільно помирати десь на чужині, поки на їх рідній землі нищили про них будь-які згадки. Забороняли мову та культуру, переписували історію. Проте ані насильницьке вивезення, ані подальші репресії та знущання не зломили дух кримських татар. Тому нащадки тих, хто пережив геноцид, не скорилися анексії Криму 2014-го та продовжують міцно стояти проти російських окупантів. У лавах Сил оборони та на міжнародних дипломатичних майданчиках. Щоб повернутися додому. Щоб жити в мирній та вільній Україні. QIRIM SERBEST OLAÇAQ!